до неутилітарної мотивації.

до моральних вчинків, тобто таких, коли моральний вибір здійснюється за вільним внутрішнім переконанням, а не визначається зовнішніми детермінантами, соціальним конформізмом.

Таким чином, ми бачимо, що шлях, який стимулює свідомість до духовності в різних проявах, інтелектуальній, вчинковій, соціальній, моральній, – це шлях звільнення психічного від залежності зовнішньою детермінацією. [7]

Одна з головних умов звільнення свідомості особистості – трансценденція свідомості за межі наявного чуттєвого буття, узагальнено-позачасовий погляд на речі. Духовність – це крок свідомості за обрій уставленого у світ свободи та творчості.

Людині потрібна опорна реальність, базуючись на якій, вона мала змогу будувати вірний образ внутрішнього світу. [13]

Духовна людина, я к писав В. Франко Є такою, що її духовна сутність виходить за межі тілесного, її духовність виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відношенням сама до себе. [14]

Духовність особистості твориться подібно до будівлі, в основі якої лежить віра, на цю основу накладається терпіння та послушання, а далі співчуття. Каменями є терпіння і мужність, цемент – смирення. [9]

Поняття духовних цінностей особистості.

Ціннісні орієнтації являються одним з найбільш комплексних, багаторівневих утворень в структурі особистості, які виконують роль регуляторів поведінки. Знання степеню сформованості ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархія – ключ для можливості здійснення виховання особистості. Ціннісні орієнтації впливають на визначення місця особистості в суспільстві, а також на вибір нею референтної групи. цей факт повинен враховуватись. То ж духовні цінності виявляються спільними для дуже широких кіл людей безвідносно до їх професії чи особистих уподобань. В певних ситуаціях вони охоплюють усе суспільство, етнос або націю, визначають їх глобальну поведінку. До таких вищих цінностей завжди належали релігійні переконання, почуття любові до батьківщини, відданість інтересам нації, рідній мові, а також естетичні цінності. Звичайно у різних людей ступінь відданості цим духовним цінностям різна. Для деяких людей вищі духовні цінності розглядаються як атрибути життя без яких воно втрачає сенс.

Тому саме поширенням духовних цінностей культура виконує своє призначення – єднання соціуму. Вона досягає своєї мети різними способами, але передусім такими, як сила естетичного впливу – завдяки, вторам мистецтва, що діють як на емоційну так і на інтелектуальну сфери людини. Власне поєднання цих вищих форм емоційного і інтелектуального збудження творить те, що ми називаємо естетичною насолодою. Її спричиняють не лише твори мистецтва, а й наукові досягнення. Найсильніше відчувають духовні цінності їх творці і ті, хто активно сприймає і поширює цінності серед інших. І хочу таких людей у соціумі відносно небагато, їх роль виняткова, бо саме їх активна діяльність здатна об’єднати практично усіх інших. [15]

У процесі витворення і утвердження духовних цінностей важливу роль відіграє притаманне теж лише людині відчуття справедливості. Хоча останнє є сильною внутрішньою спонукою, однак воно може скерувати різних людей в різних напрямках внаслідок різного розуміння того у чому ж справедливість полягає. Культура намагається стверджуючи правду життя переконливими митецькими та іншими творами сформувати і ошляхетнити почуття справедливості. Очевидно, що визначна роль в єднанні спільноти належить саме еліті – цьому порівняно вузькому колу людей. Найактивніших творців і носіїв духовних цінностей. Без них нація доволі швидко розкладається. Наука довгий час творила духовні цінності, які щось важили лише для вузького кола професіоналів, хоча матеріальні плоди наукового прогресу споживали всі. Істини які вона встановлювала, мали з самого початку характер, доволі нейтральний до етичних настанов, а людських інтересів торкалися лише практичні наслідки наукового прогресу. Крім того, прагнення науки встановити те, що існує насправді, незалежно від упереджень людей дозволяє побудувати реалістичну картину світу, сприяє твердому усвідомленню цілісності, в якій живе людина як наслідок – полегшує їй пристосування до реалій буття, стимулює і скеровує діяльність щодо зміни дійсності в бажаний людині бік.

Отож людина не може відмовитися від пізнання світу. Це її місія, для її виконання вона створена і покликана. Звісно, наука ніколи не була єдиним способом пізнання, але надійність науки, контрольованість її висновків є надзвичайно привабливою рисою її. [7]

Говорячи про цінності, які витворює культура артефактів, культура формує в людині також усвідомлення її цінностей. Це справедливо не лише щодо високих витворів мистецтва, літератури, а й щодо звичайних корисних побутових речей. Любов до гарно оздобленого інструменту є природною рисою культурної людини, рівно як і повага до потрібних суспільних інститутів, розвинена в культурному суспільстві. В часи культурного занепаду люди втрачають почуття цінності артефактів, так само, як вони зневірюються у високих ідеалах.

Отже, можна твердити, таким чином, що поняття духовних цінностей є центральним в культурі особистості чи суспільства. Вони формують і скеровують дію тих механізмів, які здійснюють обидві функції культури:

1 – підтримання єдності та рівноваги у соціумі;

2 – пристосування людства до нових, змінених умов завдяки створенню нових ідей і забезпечення тим самим його еволюційного росту.

Поєднання естетичних та інтелектуальних засад у творчості людини формує її прагнення до краси та істини. Саме на цій основі народжуються, кристалізуються і усвідомлюються притаманні людині спершу на інстинктивному рівні поняття справедливості і добра. Усвідомлення того, що джерелом вищий творчих досягнень людини є Бог і освячує їх авторитетом релігії. В своїх обрядах релігія завжди акумулювала всі види мистецтв, всі форми естетичного і етичного впливу на людей, надихувала їх мудрим словом провідників та духовних наставників, живим взірцями провидного життя та діянь святих.

Визнаючи значення духовних цінностей, слід