технічними та економічними проблемами – це проблеми віддзеркалення емоційного, морального та духовного стану сучасного людства. Серед самих руйнівних аспектів людської психіки першим треба назвати злобну агресивність, ненаситне придбання. Руйнівні та саморуйнівні елементи нашого стану речей, безпосередньо віддзеркалюють відчуження сучасного людства від самого себе, від духовного життя і духовних цінностей. [19]
В нашому суспільстві все частіше спостерігається заниження людської сутності, низька планка суттєвої визначеності людини – і це є головною перепоною на шляху придбання свободи духу і почуття людської гідності. Усвідомлення своєї повної залежності від суспільного організму формує рабську психологію. Врахування традиційної культури при аналізі соціальних відносин означає визнання, передусім, що соціальні відносини визначаються не тільки існуючими співвідношеннями сил, але й накопичення підчас історичного прогресу цінностей, зразків поведінки, духовних переживань, які передаються в межах культури. Через гіперболізацію колективістської основи постраждали і страждають морально й духовно і індивіди, і суспільство..
Отже, людина – соціокультурна істота. Її духовно-психологічні характеристики усвідомлюються, як складова особи, тому будь-які спроби держави змінити національно-етнічні характеристики сприймаються болісно і негативно. Самі високі прояви мистецтва і науки, що складаються духовне багатство країни повинні знаходитись під захистом влади. Успіх соціальних реформ, що проводяться у нашій державі, багато в чому залежить від визнання всіма цінностей, норм і правил суспільного життя. Тому відмовлення від традиційної організуючої ролі, яка ю забезпечила б не тільки цілісність країни , але й духовний розвиток народів, може призвести до розпаду суспільства, до втрати ним історичної і культурної ідентичності. [4]
Можна з впевненістю сказати, що люди відіграють важливу роль через свою колективну взаємодію в створені соціальних умов, які впливають на направленість та якість їх життя. Одною із запорук повноцінного життя в соціумі є зрілість людини. Зрілість розуміється як вища, в даних історичних умовах, міра розвитку відносин особистості. Вона узагальнює самі суттєві характеристики життя людини; багату внутрішню культурну основу відносин; творчу духовно-практичну активність з широким діапазоном соціальної дії; неперервний поступовий розвиток життєвих відносин, підвищене самопізнання. Потенційно зріла якість відносин досягається в сучасному суспільстві для кожної особистості незалежно від її соціально-політичної, національної та професійної приналежності.
Сутність та якісна ієрархія життєвих відносин різних індивідів, як правило, представляються історичними особливостями, типовістю зв’язку зовнішньосоціального та внутрішньоособистісного умов життєдіяльності особистості. [1]
Основним змістом перспективного шляху розвитку нашого суспільства (демократична упорядкованість соціально-економічного життя, гарантія необхідних прав людини, досягнення нею свободи ціннісного вибору), являється багатство вихідних суспільних передумов індивідуального розвитку. При цьому дійсна відносна нерівномірність здійснення цих передумов всередині різних соціальних груп. Є багато відмінностей в індивідуальній активності, в творчій вагомості духовних, предметних, соціальних досягнень індивідів.
Можливо об’єктивні перепони в розвитку життєвих відносин не являються принципово неподоланними для особистості.
В суспільстві, що розвивається культурно, економічно, поглиблюючись демократично, гуманістичні зв’язки між людьми, необхідно і можливо протистояти особистості соціальному неблагополуччю.
Тут індивідуальне протистояння не являється для особистості самоціллю. Для неї пристояти означає бути вільною в допомозі другим людям, бути самостійним у своєму житті. Тоді об’єктивні заборони в особистісному розвитку стають для людей просто обставинами, які вони можуть поміняти.
Зв’язки об’єктивно-суб’єктивного, зовнішньо-внутрішнього, що визначаються загальну кількість життєвих відносин особистості, можна представити в таких формах:
В умовах соціального благополуччя особистість:
активно реалізує і будує нові можливості саморозвитку та розвитку інших людей;
частково стихійно відтворюють позитивний суспільний зміст.
В соціально-неблагополучних умовах особистість:
займає позицію "вище особистісного", самостійно звертає до себе суспільні засоби високого індивідуального розвитку;
стихійно відтворює особистісний та суспільний зміст, виступаючи його носієм;
свідомо приймає, представляє, затверджує негативні суспільні тенденції, індивідуально угрубляє їх, активно затягуючи в їх відтворення інших людей;
бажає протистояти цим умовам, але не має для цього ні індивідуальних, ні суспільних засобів та йде до саморуйнування. [12]
Отже, життя кожної особистості містить всі ці форми, але домінуючі, визначають умови суспільства та історичні умови.
В умовах суспільства – особистість має змогу по-різному відповідати своїй ролі: вона приймає суспільні моделі розвитку як свої, або активно включається в створення нових розвиваючихся соціальних умов, або зберігає позитивне самоутотожнення в деструктивній суспільній ситуації.
Можна сказати, що в основі розвитку кожної людини лежить ініційоване ним самим перетворення закономірностей зовнішнього взаємозв’язку в закономірності особистої внутрішньої організації. Дійсно особистісне становлення людини виникає в міжіндивідних зв’язках, що складають суспільну систему. Особистісний спосіб життя індивіда міняється та розвивається відповідно до своїх внутрішніх, суспільно оформлених законів, тобто по певному суспільному типу. [2]
Цілісність особистості формується та відкривається в усіх основних умовах, сторонах, процесах її життя: в єдності суспільного світу, совокупному біопсихічному способі відображення індивідом суспільного світу, єдності. Якщо цілісність являється в усіх планах, умовах, формах індивідуального життя, то таке життя гармонічне.
Підвищення культури, научності, психологічності суспільного саморозуміння, багато в чому, визначає перспективи перетворень в нашій країні. Суспільство сьогодні настроене на самопізнання, що здійснюється через прийняття кожної людської долі як соціально значимої. [17]
Об’єктивна роль людини в світі виявляється через його включення в систему суспільних відносин. Життя людини відбувається як відносини, які її розвивають, вдосконалюють, реалізуються як "життєві відносини".
Спосіб життя людини надається їй свідомістю. В свідомості цей спосіб формується під впливом предметно-практичної діяльності індивіда, та спілкуванні з іншими людьми, тобто в процесі взаємодії з соціумом людина переймає спосіб життя. Суспільні відносини індивіда визначають якісну визначеність, структуру його особистості. Вони тонко відображають характеристики суспільних зв’язків, в які об’єктивно включений індивід і коли він стає ідентичним суспільству, ці характеристики вбираються в середину особистості. Остання формується як