зауважити, що найбільш зрозумілою стає їх величезна роль у функціонуванні соціуму, коли ми починаємо аналізувати ситуації, за яких система духовних цінностей руйнується. Ця руйнація швидко призводить до катастрофічних наслідків. Отоді і виявляється, що така тонка для багатьох "річ" – культура, і була тою вирішальною силою, що зумовлювала процвітання людської спільноти. Відхід людей від якоїсь важливої частини духовних цінностей призводить до підвищення в суспільстві егоїзмі, бездуховності, душевного очерствіння, зникнення естетичних потреб, до зросту сірості і беззмістовності життя. А крах віри в Бога, втрата етичних норм та ідеалів призводить до ще жахливіших наслідків, у суспільстві запановує взаємна озлобленість і жорстокість, точиться війна всіх проти всіх, злочин стає нормою життя. [3]
Хоча за будь-яких умов, навіть у часи глибокого культурного занепаду у суспільстві завжди залишається певна кількість добрих та порядних людей, зсув основної маси в бік аморальності стає визначальною рисою буття. Подолати цей стан вкрай важко, тому що занепад моральності породжує корумпованість суспільства, спричиняється до появи мало не всесильних мафіозних угруповувань, а це зводить нанівець впорядковуючу силу державних і суспільних механізмів. В свою чергу це породжує громадську апатію, живить зневіру, цинізм і аморальність.
Важливо відзначити, що система духовних цінностей в нормі утворює ієрархічну структуру, при цьому процеси самоорганізації різних ієрархічних рівнів мають бути взаємоузгодженими і підпорядкованими центральному джерелу самоорганізації, який ми розуміємо як Бога. До пізнання божественної істини ми і маємо прагнути. [11]
Нажаль в реальній дійсності ми спостерігаємо багато негативних явищ, природа яких пов’язана саме з порушенням ієрархії в процесах самоорганізації, як також ієрархії системи духовних цінностей. В своїх надзвичайних проявах порушення ієрархії цінностей є наслідком то чи іншої патології. Цікаво, що брак усвідомлення зв’язків цінностей нижчих ієрархічних рівнів з вищими, не прийняття пріоритету вищих цінностей може не супроводжуватися негайною руйнацією цінностей нижчого рівня. Звуження системи цінностей веде до фанатизму при їх відстоюванні. Не може бути і мови про нормальне функціонування людини у соціумі, якщо в системі цінностей ієрархічна будова порушена, не відкрита до Бога, як до її першоджерела. Нехтування найвищими духовними цінностями може іноді призвести до успіху, але лише локального в часі. В більш віддаленій перспективі таке порушення веде до неминучого краху. Досить яскраво ми бачимо це й на прикладі взаємин між народами. [16]
В критичній ситуації, в якій зараз знаходимо людство, саме у вірності вищим цінностям – запорука його порятунку.
Отож у системі ціннісних орієнтацій дедалі повніше виявляється установка на раціональне використання матеріальних, соціальних та духовних можливостей особистості.
Як бачимо, під духовними цінностями взагалі розуміють такі об’єкти та явища, що є предметами прагнення, інтересу, потреби особистості, групи людей чи людства в цілому, тобто цінностями виступають об’єкти і явища, до яких у суб’єкта сформувалося позитивне чи негативне ставлення. [21]
Ієрархія життєвих цінностей особистості
Можна виділити три основних варіанта розуміння психологічної природи індивідуальних цінностей. Перший із них - трактування цінностей в одному ряді з такими поняттями яке точка зору, уявлення. Так розуміння цінностей не мають спонукальної дії, а черпають її із нових джерел. Інше тлумачення розглядає індивідуальні цінності або цінності орієнтації як різновид чи уподобання соціальних установок чи інтересів. В такому розумінні їй приписується направляюча чи структуруюча функція, до якої зводиться ефект ціннісної регуляції. І третій підхід зближує їх з поняттями потреби та мотику, підкреслюючи їх реальну спонукаючу силу.
Перше трактування цінностей виходить з описаної раніше асоціальної піраміди. Вона ототожнює соціальну та ціннісну регуляцію з зовнішніми вимогами, більш менш рефлексивними індивідом та протиставляючими його внутрішнім егоцентричним спонуканням, якщо останні взагалі враховуються. Друге пояснення більш продуктивне, разом з тим воно містить проблему між розходженнями реальних цінностей та декларованих.
Крім того розглядання цінностей та установок як однопорядкових утворень не співпадає з уявленням про особливий статус, місце і роль цінностей в людському житті, характерним як для повсякденного усвідомлення, так і для більшості підходів проблеми цінностей у філософії, етиці, естетиці.
Найбільш пояснювальним потенціалом володіє підхід, що ставить поняття цінностей в один ряд з поняттями потреби та мотику. А.Н. Леонтьєв згадував про наявність так званих вузлів, що з’єднують різні види діяльності в цілісні особистісні структури, ототожнює ці вузли з ціннісними утвореннями, що задають основу особистості. Більш того ряд авторів прямо вказують на смислову природу цінностей (Жуков, Братусь). [5]
Розглянувши цілий ряд сучасних підходів до розуміння структури мотивації ю тут присутнє вирізнення двох рівнів мотиваційних утворень. До одного рівня відносився конкретно-ситуативні мотиваційні утворення тотожні одній діяльності. Мотиваційні утворення другого рівня являються не ситуативними, стійкими і узагальненими. Вони спонукають діяльність не безпосередньо, а беруть участь в народженні конкретно-ситуативних мотивів. [20]
По своєму функціональному місцю та ролі в структурі мотивацій особистісні цінності очевидним способом відносяться до стійких мотиваційних утворень чи джерелом мотивації по А.Г. Асмолову. Їх мотивуюча дія не обмежується конкретною діяльністю, конкретною ситуацією, вони співвідносяться з життєдіяльність, конкретної ситуації, вони співвідносять з життєдіяльність людини в цілому та мають високий ступінь стабільності; зміни в системі цінностей представляються надзвичайне, кризовий випадок в житті людини додатковим елементом, що підкріпляє це положення, являється обставина, що цілий ряд авторів незалежно один від одного запропонували розрізняти два класи цінностей – цінності-цілі життєдіяльності чи термінальні цінності з одної сторони та цінності-принципи життєдіяльності чи інструментальні цінності з другої сторони. Функції яких співпадають з описаними раніше формами впливу стійких мотиваційних утворень