Разом з тим більш традиційним є розглядання потреб як стійких мотиваційних утворень. Потреби також характеризуються трансситуативністю та стійкістю та впливають на конкретну діяльність "мотивоутворюючий" та "зміщюючий" вплив. Під функціональним кутом особистісні цінності та потреби опиняються, таким чином, нерозрізнені.

Потреби являються формою безпосередніх життєвих відношень індивіда зі світом. Вони діють "зараз і тут" відображаючи стан цих динамічних та постійно змінюючихся стосунків. Спонукальні та смислоутворюючі процеси беруть початок від потреб суб’єкта, відображають динаміку самого життя, актуальні вимоги в даний час, які надає суб’єкту його життєві стосунки зі світом, узагальнені та перероблені совокупні зв’язки зі світом та досвідом соціальної групи. Вони асимілюються в структуру особистості, а в подальшому своєму функціонуванні практично не залежать від ситуативних факторів. Через потреби людина переживає свою відношеність зі світом, через цінності вона переживає своє відношення до соціального цілого, в своїх потребах людина завжди одинока, в цінностях, навпаки, вона завжди не одна. Якщо потреби уявляються в структурі мотивації живими, динамічними, ситуативно змінюваними, то цінності – стабільні, "вічні", незалежні від зовнішніх обставин, абсолютні. К.Клакхом характеризує цінності я к аспект мотивації, співставленими з особистими чи культурними стандартами, не пов’язані з винятково актуальною напругою чи теперішньою ситуацією.

Тобто спонукальна сила потреб поступово змінюється, їх система характеризується "динамічною" ієрархією. Ієрархія особистісних цінностей незмінна. Зміна ієрархії особистісних цінностей – це криза в розвитку особистості.

Друга група відмінностей потреб та особистісних цінностей пов’язана з характером їх мотивоутворюючих впливів. В Франкл це пояснював так: якщо потреби штовхають нас, то цінності притягують.

Потреби ми суб’єктивно сприймаємо, як дещо, що знаходиться у середині нас та штовхають до чогось ззовні; при цьому те до чого спонукає нас будь-яка потреба – це конкретний предмет чи конкретна діяльність, що відноситься до деякого класу предметів. Реалізація потреб та здійснення притаманної їй діяльності призводить до тимчасового задоволення та дезактуалізації потреби. Цінності ми сприймаємо як щось зовнішнє, що відноситься до світу, хоча існують притаманні будь-якій цінності дії та витвори, ні одне з них, не може задовольнити й дезактуалізувати цінність навіть на деяких час. Якщо регулятивна дія потреб виражається в цільовому стані, що можна досягнути, то регулятивна дія цінностей виражається в задоволенні вектора діяльності, я кий направлений в безкінечність. Діяльність може співпадати чи не співпадати з цим вектором, але не завершується конкретно досягнутою ціллю, а веде далі.

Цінності сприймаються як ідеали – кінцеві орієнтири бажаного стану справ. При цьому необхідно врахувати дві обставини. По-перше, якщо потреби переживаються як втілення мого індивідуального бажання, то цінності – як "об’єктивно бажаного стану речей і не тільки". По-друге ціннісні ідеали не завжди усвідомлюються: осмисленість не являється необхідним показником особистісної цінності. Сама людина може взагалі не усвідомлювати, здійснює вона чи ні ціннісне відношення до дійсності, і якщо так, то яке. Дійсна діюча сила ціннісного відношення від цього не губиться.

Механізм становлення особистісних цінностей вже давно був описаний в поняттях інтеріоризації особистістю соціальних цінностей. Ряд авторів (Дадонов, Кюрегян) відмічають, що осмислення деякого предмету, як суспільної цінності передує перетворенню його в особистісну цінність – регулятор індивідуальної поведінки. Переймаючи від оточуючих людей погляди на дещо, як на цінність, варту того, щоб на неї орієнтуватися в своїй поведінці та діяльності, людина може у такий спосіб закладати в себе основи потреби, якої раніше в неї не було. [6]

Та далеко не всі соціальні цінності, осмисленні і навіть визнані індивідом в якості таких реально асимілюються ним і стають його особистісними цінностями. Збагненності та позитивного відношення до цінностей недостатньо; більш того, вони навіть не являються необхідними. Необхідною умовою цієї трансформації є практичне включення суб’єкта в колективну діяльність, направлену на реалізацію відповідної цінності. Е.А. Арутконян відмічає, що проміжною ланкою, що посередкує цей процес, є система цінностей референтної для індивіда групи. можна припустити, що засвоєння цінностей великих соціальних груп та суспільства завжди опосередковано цінностями малих референтних для індивіда груп. На початкових стадіях індивідуального розвитку єдиною референтною малою групою, опосередковуючою засвоєння соціальних цінностей, довгий час залишається сім’я. В підлітковому віці, коли оформляються більш менш стійці гурти однолітків, вони стають другим, альтернативним каналом засвоєння цінностей. Цим, зокрема, обґрунтовується можливість появи в суспільстві антигуманних та антисуспільних цінностей. Якщо девіантна група стає для індивіда референтною, цінності більш широких соціумів в тому числі загальнолюдські цінності, приймаються через призму цінностей референтної малої групи, а не навпаки. [1]

Таким чином, особистісні цінності являються генетично похідними від цінностей соціальних груп та спільнот різного масштабу. Селекція, присвоєння та асиміляції індивідом соціальних цінностей опосередковується його соціальною ідентичність та цінностями референтних для нього малих та контактних груп, які можуть виступати як каталізатор, чи бар’єр до засвоєння цінностей великих соціальних груп, в тому числі загальнолюдських цінностей.. особистісні цінності виступають як внутрішні носії соціальної регуляції, прискорені в структурі особистості.

Інтеріорізація та соціалізація стосовно до становлення особистісних цінностей – являється двома сторонами одного процесу, розглядаємого, в аспекті трансформації самих цінностей тат трансформації структури індивідуальної мотивації. Це рух через різні границі, через границю зовнішнього-внутрішнього та через границю біологічного-соціального. [9]

В наш час вже доказано, що людське життя має не лише фізіологічні а ц психологічні потреби, які складають частину її внутрішнього складу. Вони можуть розглядатися як нехватка, яку потрібно заповнити з допомогою зовнішнього світу, щоб уникнути хвороби та суб’єктивного поганого настрою. Ці потреби є