Курсова робота - Проблема психічного розвитку дитини і дорослої людини
42

естетичних почуттів, поглядів і оцінок) і формує разом з ними нове ставлення до протилежної статі (любов), в якому статевий потяг не відіграє, як правило, домінуючої ролі.
      Криза підліткового віку зв’язана з виникненням нового рівня самосвідомості, характерною рисою якої є поява у підлітка здібності пізнати себе як особистість з властивими лише їй якостями. Це породжує у свою чергу прагнення до самоутвердження, самовираження, самовиховання. Депривація цих потреб (на думку вітчизняних психологів) і складає основу кризи цього віку.
      Виключно важливу роль у полегшенні протікання підліткової кризи відіграють відносно стійкі особистісні інтереси та інші стійкі мотиви поведінки. Про роль перспективних цілей писав ще К. Левін. А Л. С. Виготський зазначав, що підлітка характеризує не слабкість волі, а слабкість цілей. Цілеспрямованість, самостійність, та інші риси особистості можуть виникнути на основі різноманітних змістовних дієвих пізнавальних інтересів, а також у зв’язку з мотивами суспільно – трудової діяльності, або з необхідністю підтримати сім’ю, кого – небудь з близьких людей тощо. Тобто, любі усвідомлені і свідомі мотиви змінюють весь внутрішній світ підлітка. Вони стають домінуючими в структурі мотиваційної сфери і підпорядковують собі всі інші потреби і потяги. Це, у свою чергу, ліквідує постійні конфлікти, характерні для цього віку, і робить підлітка внутрішньо більш гармонійним. Про це свідчить і сформованість центрального новоутворння віку – почування дорослості як особливої форми самосвідомості, соціальної за своїм змістом. Про складність його формування і велику індивідуальну варіативність пише Т. В. Драгунова [4]. Існує, на думку психолога ряд труднощів:
      . У дорослих (учителів, батьків) відсутня готовність до розширення прав підлітка, оскільки він залишається учнем і матеріально залежним від батьків.
      . Спрацьовує інерція попереднього досвіду дорослих у формі звички поправляти і контролювати. Щоб розширити межі самостійності підлітка, дорослий повинен свої права звузити, а це важко, навіть при усвідомленні необхідності змін;
      3. Відсутність у самих підлітків, особливо на початку даного періоду, уміння діяти самостійно, що часто приводить до того, що претензії перевищують можливості, і тому об’єктивно виникає потреба у керівництві з боку дорослих.
      Разом з тим, аналіз різних варіантів розвитку підлітків показав, що, не дивлячись на перелічені труднощі, старий тип взаємин витісняється новим. Труднощі і конфлікти можуть бути зведені до мінімуму, якщо дорослий перешкоджає виникненню суперечності, а не поглиблює її. Тобто існує принципова можливість керувати цим процесом і уникати труднощів, коли ініціатором у зміні типу взамин є дорослий. Він починає бачити в підлітку не дитину, а більше дорослого і відповідно, змінює ставлення до нього. Конфлікт поступово зменшується і може зникнути взагалі.
      Дорослим (учителям, батькам, соціальним працівникам) не треба чекати, коли ініціатором змін може стати підліток, а з самого початку змінювати своє ставлення до нього, виясняти, де саме і як можна і треба розширювати його самостійність і права, підвищити вимоги до підлітка, збільшити його відповідальність тощо.
      Крім налагодження нового типу взаємин між дитиною і дорослим, важливу роль відіграє провідний тип діяльності, всередині якого, як стверджує О. М. Леонтьєв, дитина не лише оволодіває тими навичками, які необхідні їй на даному віковому етапі, але й створюються внутрішні передумови для переходу на нову стадію розвитку...”
      Критичні, переломні моменти дитячого розвитку можна пояснити тим, що в цей час закономірно виникають невідповідності, “ножиці” між рівнями розвитку двох груп діяльностей: першої групи, в рамках якої відбувається переважно розвиток мотиваційно – потребнісної сфери і другої групи діяльностей, всередині яких відбувається засвоєння суспільно – вироблених способів дій з предметами. Ці внутрішні суперечності і необхідність їх розв’язку виступають рушійною силою психічного розвитку в дитинстві (Д. Б. Ельконін). Б. С. Братусь, В. Ф. Моргун та інші стверджують, що описаний механізм є прерогативою не лише дитячого розвитку, але й “дорослої” людини [2].
      Набагато складніше, в силу багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, дослідити кризи розвитку дорослого життя. Разом з тим, дослідження, які проведені під керівництвом Б.Г.Ананьєва, Б.С.Братуся, В.І.Слободчикова та інших дозволяють стверджувати, що за межами дитинства розвиток не відбувається лінійно, а складно, суперечливо, кризово. Проте критичні періоди не такі різкі, як це було, наприклад, у підлітковому віці, не є такими прив’язаними до вікових рамок. Як правило, вони проходять більш гладко, інтеріоризовано, і менш драматично, ніж кризи дитинства.
      Разом з тим, на думку Б.С.Братуся, В.Ф.Моргуна, особистісні зрушення найчастіше зв’язані з наступними періодами життя: 28 – 34 роки, 40 – 45 років, 50 – 55 років. Можна думати, що саме на цей час припадають кризи дорослості; оскільки в інтервалах між ними розвиток, як правило, проходить більш рівномірно, відбувається нагромадження суперечностей, які яскраво виявляються під час кризи.
      Необхідно особливо підкреслити, що вказані вікові рамки є достатньо умовними. Як характер, так і терміни тих чи інших криз можуть помітно змінюватися в залежності від конкретних особливостей двох основних умов протікання психічних процесів : фізіологічних умов(наприклад, тривала, тяжка хвороба, гормональні зрушення тощо) і – що найбільш важливо – зовнішніх соціальних умов(зміна зовнішніх вимог, соціальних очікувань тощо). Вказані терміни, на думку Б.С.Братуся, можна розглядати лише як нормативні, тобто достатньо типові для нормального, не переобтяженого хворобами чи особливими соціальними потрясіннями ходу розвитку особистості. Е.Еріксон справедливо стверджує, що слід розрізняти нормативні кризи, які необхідні і закономірні для поступового, нормального розвитку особистості, і кризи травматичного чи невротичного характеру.
      Кожному з виділених

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13