Курсова робота - Проблема психічного розвитку дитини і дорослої людини
42

уникати труднощів, коли ініціатором у зміні типу взамин є дорослий. Він починає бачити в підлітку не дитину, а більше дорослого і відповідно, змінює ставлення до нього. Конфлікт поступово зменшується і може зникнути взагалі.
      Дорослим (учителям, батькам, соціальним працівникам) не треба чекати, коли ініціатором змін може стати підліток, а з самого початку змінювати своє ставлення до нього, виясняти, де саме і як можна і треба розширювати його самостійність і права, підвищити вимоги до підлітка, збільшити його відповідальність тощо.
      Крім налагодження нового типу взаємин між дитиною і дорослим, важливу роль відіграє провідний тип діяльності, всередині якого, як стверджує О. М. Леонтьєв, дитина не лише оволодіває тими навичками, які необхідні їй на даному віковому етапі, але й створюються внутрішні передумови для переходу на нову стадію розвитку...”
      Критичні, переломні моменти дитячого розвитку можна пояснити тим, що в цей час закономірно виникають невідповідності, “ножиці” між рівнями розвитку двох груп діяльностей: першої групи, в рамках якої відбувається переважно розвиток мотиваційно – потребнісної сфери і другої групи діяльностей, всередині яких відбувається засвоєння суспільно – вироблених способів дій з предметами. Ці внутрішні суперечності і необхідність їх розв’язку виступають рушійною силою психічного розвитку в дитинстві (Д. Б. Ельконін). Б. С. Братусь, В. Ф. Моргун та інші стверджують, що описаний механізм є прерогативою не лише дитячого розвитку, але й “дорослої” людини [2].
      Набагато складніше, в силу багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів, дослідити кризи розвитку дорослого життя. Разом з тим, дослідження, які проведені під керівництвом Б.Г.Ананьєва, Б.С.Братуся, В.І.Слободчикова та інших дозволяють стверджувати, що за межами дитинства розвиток не відбувається лінійно, а складно, суперечливо, кризово. Проте критичні періоди не такі різкі, як це було, наприклад, у підлітковому віці, не є такими прив’язаними до вікових рамок. Як правило, вони проходять більш гладко, інтеріоризовано, і менш драматично, ніж кризи дитинства.
      Разом з тим, на думку Б.С.Братуся, В.Ф.Моргуна, особистісні зрушення найчастіше зв’язані з наступними періодами життя: 28 – 34 роки, 40 – 45 років, 50 – 55 років. Можна думати, що саме на цей час припадають кризи дорослості; оскільки в інтервалах між ними розвиток, як правило, проходить більш рівномірно, відбувається нагромадження суперечностей, які яскраво виявляються під час кризи.
      Необхідно особливо підкреслити, що вказані вікові рамки є достатньо умовними. Як характер, так і терміни тих чи інших криз можуть помітно змінюватися в залежності від конкретних особливостей двох основних умов протікання психічних процесів : фізіологічних умов(наприклад, тривала, тяжка хвороба, гормональні зрушення тощо) і – що найбільш важливо – зовнішніх соціальних умов(зміна зовнішніх вимог, соціальних очікувань тощо). Вказані терміни, на думку Б.С.Братуся, можна розглядати лише як нормативні, тобто достатньо типові для нормального, не переобтяженого хворобами чи особливими соціальними потрясіннями ходу розвитку особистості. Е.Еріксон справедливо стверджує, що слід розрізняти нормативні кризи, які необхідні і закономірні для поступового, нормального розвитку особистості, і кризи травматичного чи невротичного характеру.
      Кожному з виділених періодів властива своя феноменологія. Ось як описує один з критичних періодів дорослої людини П.М.Зинов’єв: “Періодом, коли душевному спокою загрожує небезпека, є вік за 40 років. Організм слабшає і починає помітно здавати... Наступає підведення підсумків: старість, про яку раніше не думалося, хоч і не наступила, проте заставляє людину відчувати своє дихання, - мимоволі з’являються думки про те, що кращий, найбільш працездатний період життя вже позаду, а зроблено так мало. Спливають у пам’яті мрії і очікування юності, починається їх порівняння з досягненнями і, звичайно, не на користь останніх... Іноді з’явдляється смуток, похмурі думки : життя пройшло даремно, нічого не здобуто”[ 2 с.8 ]. Аналогічно описують цю кризу і зарубіжні психологи. Р.Гаулд, Д.Левінсон, Д.Вейлант (1977), визначаючи вік 40-42 роки , як вибух в середині життя, коли виникає враження, що життя проходить даром, наступає усвідомлення втрати молодості. Зрозуміло, що всі деталі описаної картини зовсім не є обов’язковими для людини, що переступила дані вікові життя.
      З віком 50- 55 зв’язана чергова психологічна нормативна криза. Після 50 років, коли нагромаджений досвід дозволяє реалістично оцінити співвідношення очікуваного і досягнутого, людина починає підводити підсумки своєї попередньої діяльності і того, що вона зробила, задумуватися про смисл і цінність зробленого. Відтепер, заглядаючи у майбутнє, людина змушена переглядати свої цілі з урахуванням свого професійного статусу, фізичного стану і стану справ у сім’ї. На думку Д. Гаулда, Д.Левінсона, Д.Вейланта, домінуючим джерелом життєвого задоволення після 50 років стають успіхи дітей.
      Підсумовуючи, слід сказати, що мова йде лише про тенденції, які в різних конкретних переломленнях та іпостасях (зв’язаних з освітою, темпераментом, місцем проживання тощо) є нормативними, тобто достатньо типовими для даного віку.
      Першими ознаками кризи є зміна ставлення до того, що раніше здавалося важливим, значимим, цікавим, відштовхуючим. Це сигнал протікання глибокої внутрішньої роботи. Наступний етап – усвідомлення в тій чи іншій мірі того, що відбулося, визначення його людиною для себе. І, нарешті, останній етап – вкорінення нового у світогляді, тобто поява нових вимог до себе і до інших, нових повсякденних дій і звичок.
      Особливо слід підкреслити, що переломи і зрушення в розвитку дорослої людини виникають тоді, коли яскраво виражена невідповідність між наявними можливостями, областю знань і умінь та системою смислових зв’язків зі світом. У періоди значного розходження цих сторін діяльності і відбуваються, на жаль,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13