2. Проблема психічного розвитку дитини і дорослої людини.
План 1. Життєвий шлях особистості. 2. Проблема періодизації життєвого шляху людини. Поняття “життєвої кризи”. Вікові кризи та їх роль у житті особистості. 3. Критичні періоди в дитячому і юнацькому віці: їх прояви та особливості протікання. 1. Життєвий шлях особистості. В психологічній науці проблема цілісного життєвого шляху особистості є однією з найменш розроблених. Життя людини, з одного боку, є біологічним явищем, а з іншого – соціально – історичним фактом. Соціально – історична, специфічна для людини якість індивідуального буття фіксується у понятті життєвого шляху. Отже, під цим поняттям ми розуміємо життя людини як особистості. Життєвий шлях починається пізніше онтогенезу, подібно до того, як людина стає особистістю пізніше, ніж починає існувати у формі індивіда. У вивченні життєвого шляху можна виділити два аспекти, які відповідають двом напрямкам досліджень у психології: а) віковий аспект (розкриття загальних особливостей особистості на різних вікових етапах); б)індивідуально – психологічний (дослідження своєрідності психологіч-ного розвитку конкретної особистості). У вітчизняній психології велика заслуга у постановці і розробці даної проблеми належить С.Л.Рубінштейну (1935,1946,1973) і Б.Г.Ананьєву (1968). Зокрема, С.Л.Рубінштейн у праці “Основи психології” (1935) висуває ідею життєвого шляху як, з одного боку, деякого цілого, а з іншого – як деяких якісно визначених етапів, кожен з яких може, дякуючи активності особистості, стати поворотним, тобто радикально змінити її життєвий шлях [ 5 ]. Сутність людської особистості полягає у тому, що вона не лише розвивається як всякий організм, але й має свою історію . Щоб зрозуміти шлях свого розвитку в його істинно людській сутності, людина повинна його розглядати у певному житті: - чим я був? – що я зробив? – чим я став? Людина, яка зробила що – небудь значуще, стає у певному розумінні іншою людиною. Зрозуміло, що для цього потрібно мати і певні внутрішні можливості. Проте ці можливості і потенції людини глохнуть і відмирають, якщо вони не реалізуються [ 1 ]. Отже, психічний розвиток особистості опосередковується її теоретичною і практичною діяльністю, її ділами. Іншими словами, лінія, яка веде від того, чим людина була на одному етапі своєї історії, до того, чим вона стала на наступному, проходить через те, що людина зробила. Для розуміння життєвого шляху людини і надання їй відповідної допомоги дуже важливо виявити, які стадії, етапи, фази проходить людина у своєму особистісному розвитку, які психологічні стратегії і тактики характерні для окремих періодів її формування, якими особистісними новоутвореннями ознаменована кожна стадія тощо. Спроба психологів розв’язати деякі з цих проблем стосуються лише ранніх етапів онтогенезу людини. Період юності вивчено значно слабше, а дорослості, на жаль, взагалі залишається білою плямою. На сьогоднішній день в різних науках (антропології, психофізіології, педіатрії, геронтології, психології) за різними критеріями розроблено ряд змістовних періодизацій психічного розвитку людини [ 2 ]. В геронтології найбільш досконало вважається періодизація