Стадії розвитку особистості за Е.Еріксоном

Стадія розвитку | Область соціальних взаємин | Полярні якості особистості | Результат прогресивного розвитку

1. Немовля (0-1) | Мама або особа яка її замінює. | Довіра до світу – недовіра до світу. | Енергія і життєва радість

2. Раннє дитинство (1-3) | Батьки | Самостійність – сором, сумніви. | Незалежність.

3. Дитинство (3-6) | Батьки, брати і сестри. | Ініціативність – пасивність, вина. | Цілеспрямованість.

4. Шкільний вік (6-12) | Школа, сусіди | Компетентність – неповноцінність. | Оволодіння знаннями і уміннями.

5. Підлітковий вік і юність. (12-20) | Групи ровесників | Ідентичність особистості – невизначення. | Самовизначення, відданість, вірність.

6. Рання зрілість (20-25) | Друзі, кохані | Близкість – ізоляція | Співпраця, любов.

7. Середній вік (25-65) | Професія, рідний дім | Продуктивність – застій | Творчість і турботи.

8. Пізня зрілість (після 65) | Людство, близкі | Цілісність особистості – відчай | Мудрість.
      

Підсумовуючи, необхідно наголосити на наступному:
      – Щоб зрозуміти справжнє значення певного періоду життя людини, необхідно співвіднести його з цілісною структурою життвого циклу, врахувати не лише найближчі, але й віддалені, глибокі його наслідки для розвитку особистості.
      – Специфіка людського життя полягає в його історичній природі. У процесі життєвого шляху відбувається соціальний розвиток людини – особистості і суб’єкта діяльності, а разом з цим і індивідуальності. Іншими словами, життєвий шлях особистості володіє просторово – часовою структурою. Він складається із загально вікових та індивідуальних фаз, які визначаються за багатьма параметрами життя.


      2. Проблема періодизації життєвого шляху людини. Поняття “життєвої кризи”. Вікові кризи та їх роль у житті особистості.
      У сучасній психологічній літературі і в практиці все частіше використовуються поняття “життєва криза”, “ критичні життєві ситуації”, “вікова криза”[ 6 ].
      Саме поняття “криза” (від гр. Crisis – рішення. Поворотний пункт) характеризує стан, що породжується проблемою, яка постала перед індивідом і якої він не може уникнути та не може розв’язати за короткий час і звичним способом”[ 6 , с.55].
      “Життєва криза – феномен внутрішнього світу людини, котрий виявляється в різних формах переживання непродуктивності свого життєвого шляху” [6,c.55] Життєва криза є поворотним пунктом життєвого шляху, який виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався.
      Результати досліджень різних авторів (Анциферова Л. І., Виготський Л. С., Василюк Ф. Є., Донченко Е. О., Титаренко Т. М.) і запропоновані ними класифікації життєвих криз можна об’єднати в одну більш менш повну:
      – вікові (нормативні кризи) – криза ознак трьох років, підліткова криза, криза тридцяти років, криза “середини” життя тощо;
      – за критерієм тривалості: мікрокризи – кілька хвилин; короткочасні – близько чотирьох – шести тижнів; довготривалі – до одного року;
      – за критерієм результативності: конструктивні, деструктивні;
      – за діяльнісним критерієм: криза операційного аспекту життєдіяльності: “не знаю, як жити далі”; криза мотиваційно – цільового аспекту: “не знаю, для чого жити далі”; криза смислового аспекту: “не знаю, навіщо взагалі жити далі”;
      – за критерієм детермінованості: кризи, викликані інтрапсихічними чинниками; кризи, викликані ситуаційними чинниками;
      – за критерієм складності: прості кризи, викликані однією подією; багатовимірні кризи, що торкаються майже всіх аспектів індивідуального життя людини [6].
      Існують різні погляди щодо самої природи виникнення і перебігу жиитєвої кризи. Одні вчені вважають, що життєва криза виникає як емоційна реакція людини на загрозливу ситуацію, коли виникають суттєві перешкоди у процесі досягнення. Життєво важливих цілей, котрі неможливо подолати звичним способом (Ліндеман, Каплан); Криза на думку інших вчених може виникнути і в умовах котрі зовні виглядають ніби цілком мирно. Проте існують ситуації, які є кризовими для всіх або більшості людей. До таких науковці відносять: вступ дитини до дитячого садка, до школи, підлітковий вік, закінчення школи, початок трудової діяльності, народження дитини в сім’ї, вихід на пенсію тощо. Такі ситуації, закономірно змінюючи одна одну протягом життя кожної людини, визначаються як кризи розвитку, на відміну від так званих випадкових криз: безробіття, стихійного лиха, інвалідності, іміграції тощо. Саме в такі періоди життя висуває до людини найбільші вимоги.
      На думку психологів наслідки криз можуть бути різними, як негативні, так і позитивні. Зрештою криза постає водночас і як загроза для особистості, і як можливість для її росту.
      Загалом життєва криза – це складний феномен індивідуального життя людини, яка має ряд особливостей серед яких найважливішими, на наш погляд, є наступні:
      – у круговій ситуації порушується вся система самоорганізації (індивід потрапляє в ситуацію, де панують емоції);
      – влада негативних емоцій гальмує і створює труднощі для пошуку основної суперечності життя в період кризи та іншої особливості.
      У процесі проходження всіх критичних життєвих ситуацій можна виділити: рівень захисту, рівень адаптації до ситуації; рівень оволодіння ситуацією [5,c.163].


      3.Критичні періоди в дитячому і юнацькому віці: їх прояви та особливості протікання.
      Найбільший внесок у дослідженні критичних періодів у дитячому віці зробив відомий вітчизняний психолог Л. С. Виготський [1].
      Л. С. Виготський вводить поняття про два типи вікових періодів (віку) – критичний і стабільний. У відносно стабільному періоді дитина розвивається в основному в результаті мікроскопічних змін її особистості, які нагромаджуються до певного рівня, а потім в результаті стрибка з’являється певне вікове новоутворення.
      Стабільні періоди вивчені значно повніше, ніж критичні. У період кризи розвиток набирає стрімкого, іноді катастрофічного характеру, який Виготський порівнює