1. Особистість

Публікацій, присвячених особистості надзвичайно багато. Вони наростають лавиною з середини минулого століття. Тільки в США є 200 часописів присвячених особистості.

Актуальність особистісної проблематики в сучасних умовах глибинна причина науково-технічного прогресу (НТП). Наука безпосередньо входить у виробництво. Робить його наукоємкими, що вимагає освічених, кваліфікованих, а багатьох випадках ще й творчих функціонерів.

Творча особистість здатна продукувати нові знання, технології, знаходити ефект, способи використання існуючих тощо (в умовах НТП дає найбільший незрівнянний з іншими реч. здатними робити ус.) Носій інтелекту, як і усіх інших пс. функцій – особистість, отже, від її свідомості залежить як вона застосує свій розум. Виробництво, прогрес – вимагає цього. Сучасні технології настільки потужні, що становлять потенційну загрозу природі (екології), людському здоров’ю, культурі, самому життю на Землі. Якщо такі технології використ. не компетентні, не кваліфіковані люди, то потенцій. загроза реальною руйнацією, але справа не лише в компетентності, ще важливішою є так звана екзистенційна відповід. – особистість перебирає на себе, на свою совість відповідальність за те, що діється навколо, на що вона може реально вплинути, йдеться про активну протидію тим тенденціям котрі несуть загрозу природному, культурному і соціальному середовищу.

Особистісна внутрішньо-пс. позиція (відношення, становлення, тощо) стосовно важливих життєвих реалій є основою духовності особистості. Іншими словами духовність – це здатність і бажання мати власну думку, діяти керуючись власними переконаннями і т. ін. Навіть всупереч суспільному тиску всіляким негативним наслідкам якими така духовна позиція може обернутись. Не лише некомпетентність, але безвідповідальність, бездуховність особистості є в умовах сучасних технологій причиною біди. Отже, не лиш розв. інтелекту креативного мислення сприч. актуальність особистісної проблематики в сучасних умовах, а й розвитку духовності, гуманістичної спрямованості, моральності, екзистенційної відповід. Особистість – це глибинне підґрунтя, яке випливає з самих основ життя гуманістичної психології – вершини найбільш динамічного напряму сучасної пс. науки і практики. Кредо цього напряму – „все в ім’я людини”, задля її всебічного гармонійного розвитку, для її щастя і безмежних перспектив.

В сучасній пс. існує щонайменше 5 основних підходів, ми розглянемо 3 із них: 1. Блочний, 2. Конституційно-антропометричний, 3. Мотиваційно-динамічний.

2.

Блочний підхід до особистості – структурний підхід, вивчає ті структури, утворення, складові, функціональні блоки, з яких складається особистість. В рамках цього підходу розроблені різні структури особистості, кожен з дослідників виділяє ті складові блоки, які на його думку є найбільш важливими, істотними в структурі особистості, жодна з таких розроблених структур не охоплює усіх важливих пс. утворень особистості – надто складний цей феномен, не вдається на сьогоднішній день охопити усі його складові, у всіх їхніх суттєвих зв’язках.

2. Швидкість, сила, темп, ритм. Специф. перебігу і переваж. тих чи інших емоц. етапів, процесів – те що охоплює поняття темперамент.

4. ???, орієнтація, ???, тренопатія, принципи (ідейні та моральні)

Характер – складається з двох основних блоків:

- с-ми відношення до світу і до себе (відношення це ??? (диспозія),

- волі.

З цієї структури можна вичитати найбільш загальні визначення поняття особистість і близьких до нього понять.

3.

Людина – це всілякий, кожний представник людського роду, істота народжена жінкою, з людською анатомією і фізіологією.

Індивід – окремий представник людського роду

Людська спільнота – як цілісність існує у формі сукупності окремих істот, які постійно взаємодіють. Окремість – форма існування людини.

Особистість – це людина, індивід, як носій суспільного досвіду (знань умінь, навичок, спрямованості) як суспільний функціонер.

Можна сказати що особистість – це носій не лише біологічної, а й суспільної природи людини. Це якісна характеристика позбавлена безплідних суперечок щодо кількісного виміру людського або суспільного і людині. На зразок: „Особистістю можна назвати лиш того, хто чогось досягнув вжитті”.

Індивідуальність – якесь виразно неповторне поєднання особистісних речей. Кожна особистість неповторна, унікальна, але у кожного – більша чи менша подібність з іншим, те що називається пересіченістю, звичайністю.

Суб’єкт – носій активності, діяльності, яка спрямована на об’єкт, іншими словами суб’єкт – це той хто діє, а об’єкт – це те чим він діє.

4.

Конституційно – антропонометричний підхід до особистості. Антропос – людина, метро – вимірювати – людино вимірювання (анатомічних і фізіологічних властивостей).

Існують корелятивні взаємозалежності між певними конституційно – антропонометричними особливостями людини, та певними псих. властивостями. Напевно першими знаннями такого роду були фізіономічні та хіромантичні.

Фізіономіка – це виявлення, діагностування якихось псих. властивостей на основі наявних рис обличчя, обрисів тіло будови, динаміки тіла.

Хіромантія – це виявлення псих. властивостей, наявних і потенційних псих. та соматичних розладів, тривалості життя і навіть перипетій долі за рисунком ліній на долоні. Хіромантія на сьогоднішній день в своєму прояві стала поважною науковою дисципліною – дерматокліфіка. Так ендогенні псих. захворювання, розумова відсталість, стан внутрішніх органів та інші моменти прочитуються вельми точно та однозначно.

На відміну від хіромантії фізіономіка не набула жодних наукових ознак, вона залишається на рівні інтуїції, непоясненного мистецтва, якщо вона звичайно це не шарлатанство.

5

Найвидатнішим фізіономістом був Ігорієвський Патер-Гаспар Лафатер (I пол. XX ст.). Сам він мав неординарну зовнішність: довготелесий, худий, цибатий з дещо виряченими очима, тонким довгим носом, завжди дещо екзальтований нагадував сучасникам схвильованого журавля. Він був талановитий художник-портретист. У філігранній стародавній манері перемальовував обличчя які справили враження. Безумовно, що розвитку його фізіономічному дару сприяв не лише талант художника а й сповіді. Люди розповідали йому про свої потаємні пристрасті, духовні пристрасті, тощо. Це безумовно сприяло його дару але сам дар був чимось незбагненим. Сам Лафатер називав його Перст Божий. Він написав магістерську дисертацію, в якій намагався пояснити свій дар, проте вона не є науково обґрунтована і не має