На зразок: Сталін був суворий але справедливий, мовляв жорстокість більшовицького режиму необхідна для остаточного утвердження у взаєминах високих моральних якостей, тощо. Такий процес захисту витіснення, Фрейд назвав раціоналізацією.

27

Раціоналізм – це ключові проблеми психоаналізу. Проблемою є відрізнити раціоналізацію від об’єктивного критичного мислення. Показ клієнту де і як він раціоналізує, від чого і чому захищається цим. Без цього клієнт не усвідомить своєї істинної проблеми, а отже не зможе дати собі раду.

Найвищим рівнем раціоналізації є феномен який Фрейд назвав „ідентифікація з агресором”. Агресор – це авторитарна сила страх перед якою спричиняє раціоналізацію. Йдеться про те, що суб’єкт не лише мисленнєво, раціонально виправдовує, позиції, дії агресора, а й дістає задоволення сповнюється позитивними емоціями, переживаннями від цих дій („Солодкі мурашки ??? переляку”). Вочевидь, що такого роду вдовол. ідентифік. з агресором в цілому є садомазохістською за своїм

ключовим ??? змістом.

28

Комплекси базової особистості сучасної І.-самост..

Страх породжує конформізм, конф. закомплексує психіку, утворює в ній комплекси. Комплекс – набуте сформоване під впливом певних соц. стосунків . відносин, психічних утворень, тобто він має соціальну природу, хоча може випливати з біологічних особливостей. Всілякий псих. комплекс є комплексом неповноцінності – це усвідомлення, і переживання суб’єктом якоїсь своєї властив., особливості як недоліку, недостатності, вади, як чогось того чого бракує.

В середині ХХ ст. Американські дослідники окреслили „ комплекс маленького чоловіка”, йдеться про зріст. Йдеться про властивість характеру виявлені у багатьох чоловіків маленького росту, а саме велику психічну сталість, емоційну не вразливість, експансивність, цілеспрямованість, самовпевненість, аж до безцеремонності, безпардонності, наглості. Вони виявляють здатність з великою енергійністю і послідовністю виборювати високі соціальні статуси особливо владні і утримувати завойоване місце, тощо. Низький зріст зумовлений генетично......, але в жінок низького зросту цього нема, нема і в чоловіків тих етносів, які є низькорослими (племена пігмеїв, південноазіатські народи, в’єтнамці, пд., китайці, Камбоджі, японці, та інші), це порівняння схиляє до висновку, що названі особливості зумовлені не біолог., а соц., і являють собою гіперкомпенсацію тривалу і потужну комплексу неповноцінності, який формується під впливом і дійсного і уявленого, ставлення кращої половини людства.

30\31

Духовна природа особистості

Термін духовність, духовне вжив. у різних знач., як пс. феномен загалом являє собою вільне начало людини, як висловився Віктор Франкль: „духовне це те в людині, що завжди може заперечити біологічному, соціальному і навіть психічному сказати їм ні, духовне це є вільне в людині”, тобто це автентичне (особистісне, власне, незалежне від зовнішніх впливів „Я”, яке формує власну думку особистості стосовно свого не байдужого для неї, вона здатна висловлювати, відстоювати цю думку, протиставити її соціальному, авторитарному тиску, духовна особистість є:

1 екзестенційно відповід., вона почувається відповідальною, за все що діється навколо, вона є самодостатнім суб’єктом свого життя. Коротко можна сказати, що духовна особистість є внутрішньо вільною, вона не є конформістом, не схильна до раціоналізації, до будь-якого пс. захисту. В такому тлумаченні відсутні етичні і естетичні елементи, не йдеться про те, що свобода спрямована однозначно і обов’язково на добро і красу, тобто в принципі можлива духовність спрямована духовність, випливає, що вона пов’язана на сам перед і здебільшого з мораллю, з моральними відносинами між людьми. Основний психологічний зміст моралі, мораль – це форма суспільної свідомості і форма нормативної регуляції. У формах суспільної свідомості зафіксовано знання, досвід людства про основні сфери своєї життєдіяльності,(наука, ідеологія, релігія, мистецтво, право, мораль). В моралі відображено людські взаємини з оціночних позицій в рамках дихотомії протилежно-доповнюючі поняття), добро – зло, чорне – біле. Форми нормативної регуляції регулюють суспільні відносини, соціальні стосунки, взаємини між людьми посередництвом певних норм регулюється взаємин. Основні форми нормативної регуляції, право, традиції, дії, релігія, звичай, всі вони регулюють......

Правові норми встановлюються формально з ініціативи, та на основі раціон. обгрунтув. суспільством. Моральні і традиційні норми утверджуються не формально, але можуть освячуватися іменем Бога, пророків, видатних діячів минулого і сьогод., тощо. Можливо що основні моральні норми дійсно дав людям Господь.

Мораль є внутрішньою формою нормативної регуляції в тому розумінні, що незалежно від становлення позиції впливів суспільства людина визначає для себе добро і зло, регулює свою поведінку у відповідності з цим визначенням ??? механізмом гуморальної реакції, яка за Гегелем є процесом внутрішнього визначення добра і зла.

Совість, як нормативно-регулятивний механізм має не лише свої імперативи, норми, а й санкції та винагороди, її санкціями є „муки совісті”, які можуть досягати значної інтенсивності, ставати просто нестерпними, причому незалежно від того, як ставиться оточення суб’єкта до винного. Ним зла і навіть від того чи оточення чи якась інша людина взагалі знає про нього, тобто ніхто може не знати про зло, але совість карає себе.

Винагородою її є чиста совість, спокійний, впевнений в собі, радісно піднесений, тощо емоційний стан. ??? (чинити) як велить совість, подолавши корисливі та іншу сумніви, тощо. В таких своїх якостях мораль совість є феноменами духовності, при цьому доброчинної.

34

Антична етична думка так і не знайшла істинної сутності добра, доброчинності (добро реалізоване у людських вчинках, взаєминах), це зробило християнство у інтерпретації Ісуса добро однозначно постає як діяння саморег. на користь інших, як альтруїзм. Ідейною підвалиною цього ??? (стома) радикальна зміна відносин людини з Богом! У старому заповіті людина стосовно Бога „раб Божий”, „хробак Господній”, тобто вони авторитарні. Бог беззастережний, всевладний деспот, що хоче