В Новому заповіті авторитарні відносини змінюються морально-родинними, Бог-Отець батько всіх людей, при цьому такий, що правдиво любить їх. Авторитарний деспот від підпорядкованих йому покори, беззастережної слухняності.

Люблячий батько хоче від своїх дітей любові, при тому ця любов має виявлення насамперед у взаєминах між ними.

Любов до цього має виявлятися насамперед і головним чином у їх взаємолюбові: „Люби Господа – Бога свого усім серцем, усім розумом своїм, усією душею своєю”.

Друга заповідь рівна до першої, тобто вона вказую, посилює як треба дотримуватись першої – „Люби ближнього свого як самого себе”, кожен ближній брат твій, сестра твоя.

35

Любов – це вершина альтруїзму, як сказав Гегель „Любов – це здатність відмовитися від свідомості самого себе, забувши себе в іншому я, тобто інший об’єкт любові стає рівнозначною для суб’єкта цінністю з ним самим, а то й вищою”. Однак у цьому забуванні і в цьому ??? (незнанні) вперше опанувати самого себе і володіти самим собою.

Йдеться про те, що людина опановує в любові найістотнішу людську сутність, людина тільки тоді людина, коли вона любить. Наука, ще не збагнула цього до кінця, але на сьогодні виразно вимальовується те, що це почуття відкриває реальну перспективу психологічного безсмертя.

Сучасна пересічна людина, ще надто далека від християнського ідеалу любові, є дуже егоїстична, себелюбна, правдиву любов можна побачити хіба що у відношенні батьків до своїх дітей, ??? (ідей).

(найбільш бажаний взірець, це ідеал, предмет мрій, треба сподіватися ???. Можливо колись він реалізується у взаєминах у відносинах між людьми, тоді ??? ??? Царством Божим, тому ним буде людська думка.

36

Християнське моральне вчення містить відсутній елемент меркантилізму (егоїстична корисливість). Це обіцянка райського блаженства як винагороди за доброчинність у земному житті. Але ж згідно з сутнісним визначенням доброчинності як така має бути самодостатньою винагородою для самої себе, це означає, що правдива доброчинність, особливо на своїй вершині, на рівні любові цілком, задовольняється як найбільшою винагородою, тим благом, яке отримують ті, на кого воно спрямовано.

Якщо ж є хоч якийсь розрахунок на якусь винагороду, дяку, то це вже меркантильний елемент. На сьогоднішній день ми маємо всіляко утверджувати добропорядність, доброчинність у людських взаєминах будь-як вмотивовано (???, у всіх проявах цього феномену)

Як підкреслюють західні вчені тільки цього треба, тільки цього прагнути.

Турбота про власне здоров’я і красу, як зауважив Д. Карнегі „Коли Ісус закликав любити ворогів своїх, то він проповідував не лише правильні етичні принципи, а їх ет. коли він казав прощати 70х70 разів, він вказав, як позбутися і запобігти серцевим розкладам, підвищеного кров’яного тиску, виразок та інших захворювань. Я знаю жінок і ви також знаєте обличчя яких спотворені, набули непривітного виразу від ??? і неприязні, жодні ??? процедури світу не здатні і наполовину допомогти їм так як це могло б зробити серце оповите ??? ???, любов’ю.

Ми не можемо бути настільки святими, щоб любити своїх ворогів, але заради нашого власного благополуччя простимо їх і забудемо про їх існування.

Справді, ??? соматичних захворювань пов’язані з тривожними негативно забарвленими емоційними переживаннями і станами – так званий ??? дистрес, такі стани стимулюють захворювання. Переважна більшість таких станів народжуються в процесі безпосереднього спілкування, тобто за людський взаємин в цьому розумінні. Ця мотивація ??? у ширшу мотивацію такого роду, суть якої інтегровано виражена в правилі, яке американці називають „золотим”: не роби іншому те, чого б ти не хотів від іншого собі. Було відоме і вживалось в ??? цивілізації.

Заратустра підкреслював нагальну необхідність застосування цього правила в людських взаєминах і наголошував при цьому, що доброчинність не є обтяжливим обов’язком, що це приємність, яка звеселяє ??? і ??? душу і тіло. Справді, тут діє принцип справедливості, який народна мудрість виразила: ”Що посієш, те й пожнеш”. Ще одним таким мотивом є органічна симпатійність, притаманна багатьом людям. Ми не так тішимося благом інших людей, ??? заздримо, як для нас важкі, нестерпні страждання інших. Це природна співчутливість. Отож люди свідомо і несвідомо намагаються уникнути такого роду неприємних переживань, а відтак не спричинити їх своїми діями і допомагати позбуватися від них безкорисливо, напевно цей психологічний феномен найближчий до того, який ми назвали альтруїстичною мотивацією доброчинністю.

Будь-як мотивована доброчинність працює на християнський моральний ідеал, вона утверджує добропорядні людські взаємини. Це приблизно протилежне тому, про що йдеться у вислові „Хотілося як краще, а вийшло як завжди”. Важливим моментом в цьому є те, що людина чинить у відповідності з тим, чим вона є, а й стає у відповідності з тим, як вона чинить щодо нашої ситуації, то добропорядне поводження відповідним чином впливає на психіку, сприяє утвердженню доброзичливої мотивації.

Психологію духовності знаходимо у розробках багатьох відомих авторів. Дослідження цієї проблематики називав вершинною Фрейд і його послідовники створили глибинну психологію, несвідоме я психіч. ???, а духовність відповідно вершини людської душі, як висловлювався Франк ??? (Фройд), показав людині, що в них є потяги, тепер настав час показати, що у них є також дух.

39

Альфред Адлер, який починав як психоаналітик (Фройдлер) дійшов висновку, що роль сексуальності в житті людини Фрейдом перебільшена, а особливо інцестувальних комплексів. Основною проблемою людини є її фізична недосконалість, вразливість (смерть, хвороби, каліцтво) кожна людина так чи інакше усвідомлює це, що зумовлює формування комплексу неповноцінності. Цей комплекс загальнолюдський, тотальний, всеохоплюючий, а відтак такою самою