Дорослішання з активним подоланням. Об’єднуючою ознакою для респондентів у цьому випадку стає якраз протест проти існуючого стану світу речей і явищ, світу людей. З попереднім типом дорослішання цей тип споріднює різке підпорядкування всієї життєвої активності індивіда задоволенню якоїсь смисложиттєвої потреби. А різниця полягає в тому, що в цьому випадку у підлітків не спостерігається кардинальної зміни загальної лінії поведінки – тобто залишається певна спадковість із передпідлітковим ставленням та поведінкою. Респонденти продемонстрували також свою обізнаність з причинами виникнення протесту, причому усвідомлення цих причин (або розуміння їхньої значущості) відбувалося ще в підлітковому віці. А це означає, по-перше, що в їхньому житті не було раптової появи критичного періоду (на думку Л. Виготського, легше забуваються саме критичні періоди життя, оскільки вони нагадують хворобливі стани фізичного самопочування, на фоні яких усі конкретні події переживаються якось згладжено [6]), а, по-друге, уся їхня життєдіяльність концентрувалася навколо конкретної мети, надаючи, таким чином, певний вектор спрямованості їх активності взагалі (тобто вони розуміли, навіщо так поводяться в конкретних випадках). Вирішальним у виникненні цього розуміння виявилося те, що, як не дивно, усі респонденти, котрі належать до цього типу, зустрічалися в житті з несприятливими соціальними обставинами. Йдеться про утворення навколо них таких стосунків (з дорослими, однолітками), які не дозволяли задовольнити соціогенних смисложиттєвих потреб (у визнанні, прийнятті тощо), що й викликало наростання внутрішньої напруги. Ця напруга вимагала розрядки, і зовнішня соціальна несприятливість відігравала, таким чином, роль провокатора протесту. А оскільки джерело перешкод визначалося досить легко (хто саме заважає жити так, як хочеться), то такі перешкоди долалися активно (що й дало назву цьому типові дорослішання). Найчастіше використовувалося подолання як напад на перешкоду та пряме (вперте) досягнення мети. Однак розуміння себе в конкретних випадках, інакше – усвідомлення конкретних вчинків, не призводило до усвідомлення сенсу загальної спрямованості всієї поведінки. Тобто, знання про те, до чого вони тоді прагнули взагалі, наші респонденти змогли оформити (й то не всі) десь нещодавно, перед інтерв’ю, а дехто взагалі зробив це під час самої бесіди. Тоді ж, у підлітковому віці, вони просто намагалися уникнути „мінусів” свого життя.

Дорослішання з активною адаптацією. Сенс виокремлення цього типу полягає в тому, що серед наших респондентів виявилися індивіди, які ніби поєднували типи активного подолання та пасивного страждання. Тобто, по-перше, вони продемонстрували таке ж уміння розуміти сенс своїх конкретних вчинків, як і представники типу активного подолання. По-друге, несприятлива соціальна ситуація (відзначимо, що в усіх респондентів цього типу несприятливість в житті „створювали” їхні родини, а не однолітки чи ще хтось) перешкоджала задоволенню смисложиттєвих потреб, залишаючи підлітків у стані постійної внутрішньої напруженості. По-третє, вони також не усвідомлювали, чого прагнуть, який „+” намагаються досягти – частіше знали, чого треба уникати (в них також не було „старшого друга”). Однак, по-четверте, в їхній поведінці не спостерігалося подолання перешкод як напад на них. Інакше кажучи, основним показником, за яким ми відокремили цих респондентів від решти, стало їхнє прагнення не ламати ситуацію під час задоволення смисложиттєвих потреб, а знайти спосіб більш-менш гармонійного пристосування до неї. З чим був пов’язаний такий адаптаційний крок (чи з якимось пацифістським світоглядом, чи з особистим неприйняттям агресивної поведінки тощо), в межах нашого дослідження встановити було неможливо. Однак виокремлення серед всієї вибірки респондентів, які в своєму житті „відмовлялися” пасивно страждати або активно долати (ламати), стало однозначно можливим. Подолання ж перешкод у них відбувалося через пластичне поєднання прямого досягнення мети (коли зусилля на її досягнення не виправдовувалися результатом) з відмовою і втечею.

Пасивно-страждальницьке дорослішання. Майже вся життєва активність респондентів, які склали цей тип, відбувалася у внутрішньому плані. Тобто, поява нових, для них – смисложиттєвих, переживань та роздумів практично не відбивалася на їх