РЕФЕРАТ

на тему:

„Психологія особистості”

Психологія особистості як наука про людину

Термін “особистість” має різні значення. Наука про особистість – персонологія – це дисципліна, що прагне закласти фундамент для кращого розуміння людської індивідуальності шляхом використання різних дослідницьких стратегій. Сучасна психологія особистості, будучи науковою дисципліною, трансформує умоглядні міркування про природу людини в концепції, що можуть бути підтверджені експериментально.

Особистість – це насамперед абстрактне поняття, що поєднує собою багато аспектів, що характеризують людину: емоції, мотивацію, думки, переживання, сприйняття і дії. Концептуальне значення особистості охоплює широкий спектр внутрішніх психічних процесів, що обумовлюють особливості поводження людини в різних ситуаціях. Теорії особистості сильно розрізняються між собою, тому практично неможливо просто підвести під слово “особистість” концептуальне визначення. У рамках психології немає єдиного загальноприйнятого значення – значень стільки, скільки психологів і теорій особистості, що вирішують цю задачу.

Поняття про індивідуальність

Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом “індивідуальність” визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей.

Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших - непримітно.

Індивідуальність може проявлятись в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або відразу в усіх сферах психічної діяльності.

Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити проблеми і вирішувати їх.

Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переважанні чуттєвого чи раціонального у винесенні рішень.

Особливість волі виявляється в силі волі, надзвичайній мужності або володінні собою в критичних ситуаціях.

Оригінальність може також полягати у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, які надають особливого колориту її поведінці або діяльності.

Поняття про характер

Поняття “характер” означає сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складаються і виявляються в діяльності і спілкуванні, обумовлюючи типові для неї способи поводження. Характер – якість особистості, що узагальнює найбільш виражені, тісно взаємозалежні і тому чітко виявляються в різних видах діяльності властивості особистості. Це каркас і підструктура особистості, накладена на її основні підструктури. Характерними можна вважати не всі особливості людини, а тільки істотні і стійкі. Характер визначається і формується протягом усього життя людини. Велику роль тут грають суспільні умови і конкретні життєві обставини, у яких проходить життєвий шлях людини.

Зміст характеру, що відбиває суспільні діяння, впливи, складає життєву спрямованість особистості, тобто її матеріальні і духовні потреби, інтереси, переконання, ідеали і т.д. Спрямованість особистості визначає мети, життєвий план людини, ступінь його життєвої активності. Характер людини припускає наявність чогось значимого для нього у світі, у житті, щось, від чого залежать мотиви його вчинків, мети його дій, що він собі ставить.

Вирішальним для розуміння характеру є взаємовідношення між суспільно і особистістно важливим для людини. В основі єдності, цілісності, сили характеру лежить спрямованість особистості. Володіння цілями життя — головна умова утворення характеру. Однак характер і спрямованість особистості — не одне і те ж. Спрямованість особистості накладає величезний відбиток на все поводження людини. І хоча поводження визначається цілісною системою відносин, у цій системі завжди щось висувається на перший план, домінуючи в ній, додаючи характеру людини своєрідний колорит.

У характері, що сформувався, ведучим компонентом є система переконання. Переконаність визначає довгострокову спрямованість поводження людини, його непохитність у досягненні поставлених цілей, впевненість у справедливості і важливості справи, що він виконує. Подібність інтересів не припускає аналогічних особливостей характеру.

Типологічні теорії особистості

Давніша конституціональна типологія мала свого попередника у френології Галля. Її прибічники намагалися за формою черепа робити висновки про психологічні особливості індивіда. Теоретичною передумовою стало уявлення, буцімто форма черепа пристосовується до форми мозку, а мозок має приблизно 27 ділянок, що представляють певні властивості, як-от: любов до дітей, скупість, почуття гумору тощо.

Відома також фізіономіка Ломброзо, який шукав і встановив злочинний тип обличчя: виступаючі вилиці та щелепи, скошений назад лоб, великі вушні раковини і т.д.

Та найвідомішою типологічною теорією стала типологія Кречмера. Кречмер був психіатром; основна його заслуга – встановлення кореляції психіатричного діагнозу із соматичним типом.

Типологічна модель Е. Кречмера

Е.Кречмер у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу “Будoвa тіла і характер”. Головна ідея полягала в тім, що люди з визначеним типом будови мають визначені психічні особливості. Ним було проведено безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити 4 конституціональних типи:

Лептосоматик – характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою; плечі вузькі, нижні кінцівки – довгі і худі;

Пікнік – людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий. Характеризується малим чи середнім ростом, розпливчатим тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї;

Атлетик – людин з розвинутою мускулатурою, міцною статурою, характерний високий чи середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна;

Диспластик – люди з безформною, неправильною будовою; індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить 2 головних типи темпераменту, які він називає шизотимний і циклотимний.

Шизотимний тип:

Гіперестетичний (надміру чутливий, тактовний, делікатний, із тонким розумінням естетичної форми, ідеаліст);

Шизотимний середній (холодно енергійний, послідовний, систематичний, аристократичний);

Анестетичний (нечуттєвий) – байдуже холодний, педантичний, нечутливий до людей, інколи навіть тупий.

Конституційно:

Лептосомний, астенічний – стрункий, худий, тонкі кінцівки, подовжене обличчя з відхиленим назад лобом, голова невелика, профіль здебільшого гострий, волосся густе; облисіння спостерігається рідко, а якщо