Я – концепція як фактор життєтворчості у юнацькому віці. Основні аспекти життєтворчості особистості.

До проблеми творчості, життєвої активності, внутрішнього потенціалу особистості, звертається багато авторів, і, зважаючи на актуальність даної проблеми сьогодні, будуть звертатися ще не раз. Адже це проблема формування активної, творчої особистості, яка є суб’єктом власного життя, а не пасивним спостерігачем.

Отже, в найбільш загальному вигляді, творчий процес пов’язаний із взаємодією суб’єктивного і об’єктивного, в результаті якої з’являється нове – творчі ідеї, теорії, гіпотези, винаходи, твори мистецтва тощо. Нове як продукт творчості містить як певну частину оригінального, такого, чого ще не було, так і частину старого, вже відомого і звичного [21].

Деякі теорії, автори підкреслюють, що творчість є продукт духовного, тому вона повинна бути вільною від зовнішнього детермінізму. Тоді вона буде вільною від стереотипів та продуктивною, тобто буде створювати оригінальні ідеї. Отже, творча особистість повинна володіти незалежністю, свободою, впевненістю.

Сьогодні актуальним є питання створення освітніх програм, тобто стратегічним завданням будь-якого виховного, освітнього закладу є стимулювання життєвої активності вихованця, формування в ньому суб’єкта власного життя, суб’єктом життєтворення. Активність – це здатність змінювати навколишнє середовище відповідно до своїх потреб, а також здатність змінювати самого себе відповідно до певної системи власних цінностей, своїх можливостей, життєвих диспозицій.

Особистість – найдинамічніший творець дійсності, такий, що безпосередньо, щоденно її розвиває та стверджує своїми потребами, вміннями, вольовим, емоційним, творчим потенціалом. Креативність – здатність суб’єкта до перекомбінації елементів ситуації в нові, досі невідомі йому комбінації. Творчий потенціал індивіда може проявлятися в усіх сферах його життя. Творчість – спосіб самореалізації індивіда [19;21].

Кожна людина має свою історію, свій життєвий шлях, який вона проходить і будує самостійно. В.Н.Романець пропонує такий погляд на цю проблему: “життєвий шлях людини – це її індивідуальна історія, що має свої межі, певні періоди, міру завершеності, вичерпності. Творчий шлях є шляхом постійних модифікацій особистісного світу, метою якого є творення людиною самої себе. Життя - це передусім переживання людиною свого життя, минулого, сьогодення, її злетів і падінь. Л.В.Сохань розглядає життєвий шлях як продукт реалізації життєвих планів, цінностей людини. Життєвий шлях – це життя, свідомо побудоване і практично прожите особистістю на основі розуміння сенсу життя і свого місця в ньому. В.О.Таленко самореалізацію розглядає через набуття людиною власної самості [41;13].

До проблеми креативності неодноразово зверталися дослідники, та вона залишається найменш розгаданою частиною людської активності. Російський дослідник проблем творчості П.К.Енгельмеєр зазначав: “Творчість – це життя, а життя – це творчість”. Дійсно, людина сама творить себе, робить своє життя унікальним і неповторним. Щодня його змінюючи, вона оновлює його, що є необхідним атрибутом будь-якої творчості.

Самореалізація – це здійснення особистісних можливостей “я” посередництвом власних зусиль, а також співдіяльності з іншими людьми. Самореалізація активується по відношенню до тих рис, властивостей і якостей людини, які раціонально прийняті і підтримуються суспільством. Разом з тим людина є такою, якою вона зробить себе сама, наскільки вона сама себе відчуває. Самореалізація залежить від успішності оцінки зовнішніх умов і себе по відношенню до цих умов. Передумови до самореалізації закладені в самій природі людини і існують як задатки, які з розвитком людини, з формуванням їх особистісних якостей стають основою для самореалізації. Образ світу також змінюється на протязі життя людини. Він повинен ставати все більш повним і адекватним. Однак умовою успішної самореалізації є динамічна, функціональна єдність, де образ світу і образ “я” ніби врівноважені через адекватне розуміння свого місця в світі і використання адекватних соціальних вмінь. При тих чи інших порушеннях цієї рівноваги людині для вирішення проблем самореалізації приходиться шукати умовно-компенсаторні шляхи по типу психологічного захисту.

Важливе значення в житті людини відіграє спрямованість, мотивація. Саме ці явища скеровують діяльність людини в певному напрямку. Вони визначають ціннісні орієнтації, моральні критерії, шляхи, засоби досягнення цілі. А.Ма??? виділяє два типи мотивації: дефіцитарну мотивацію і мотивацію буття. Дефіцитарна мотивація забезпечує реалізацію дефіцитарних потреб, які не забезпечують розвиток особистості, а тільки знімають напруження задовольняють потребу на деякий час. Мотивація буття забезпечує реалізацію відповідних потреб. Це такі потреби як розвиток, самовдосконалення, духовне зростання, тобто вони йдуть дальше простого задоволення, і забезпечують ріст особистості. Особистість, яка керується такими мотивами здатна до більш повного сприйняття і розуміння себе та світу, здатна до спонтанності, творчості, більш незалежна від оточення і вільна у своєму життєвому виборі.

Для повноціннішого розвитку особистості необхідною умовою є задоволення базових потреб, особливо таких як любов, безпека, прийняття. Ці потреби в першу чергу задовольняються в сім’ї, де закладаються основи духовного розвитку, позитивної я-концепції. Діти народжуються з природнім прагненням до активності, пізнання, творчості і це необхідно підтримувати і розвивати.

В людині існує тенденція до руху вперед чи потреба в розвитку в напрямку того, що можна назвати самоактуалізацією чи психологічним здоров’ям. Тобто в людині живе сила, яка штовхає її до єдності, самостійності, до здатності побачити істину, до творчості. Людина побудована так, що вона прагне до більш повноцінного буття, до того, що називається позитивними цінностями – до спокою, доброти, відваги, чесності, любові, безкорисності, правдивості [33,193].

“Життя – це проблема, яку повинні вирішувати ми. Життя – це відкриття... Безперервне відкриття, яке ми здійснюємо відносно себе і навколишнього світу” (К.Ортега –і-Гоксет).

Життя вимагає від особистості актуалізації всіх її духовних і фізичних можливостей, певних знань та навичок,