Отже, можна виділити два поняття: “життєтворчість” та “мистецтво життя”.

Життєтворчість – це духовно практична діяльність особистості, що спрямована на проектування планування, програмування та творче здійснення нею свого індивідуального життя. Особистість в цьому процесі виступає як розвинена індивідуальність, суб’єкт свого індивідуального життя, а об’єктом творчих діянь особистості виступає її власне життя.

Мистецтво життя – це особливе вміння і висока майстерність в творчій побудові особистого життя, що ґрунтується на знанні життя, його законів, розвиненій самосвідомості та володіння системою засобів, методів, технології програмування та здійснення життя як індивідуально-особистісного життєвого проекту[22;7].

Створюючи та здійснюючи своє індивідуальне життя, особистість водночас створює і суспільні форми буття, які по суті і складаються з діянь реальних особистостей, тобто такі форми, в яких особистість репрезентує себе в якості соціального суб’єкта, носія та виразника інтересів тих або інших соціальних спільностей.

Зрозуміло, що життєтворчість не можна звести лише до технологічної процедури. Життя має свій зміст, свої закони, свій вільний простір, а тому життєтворчість – це наука. Разом з тим це і мистецтво, оскільки в цьому акті творчості присутня фантазія, прояви індивідуальності людини. В життєтворчості втілюється весь внутрішній світ людини: її духовно-моральні якості, естетичні смаки, уявлення про себе та оточуючий світ. Життя дає широкий простір для свободи вибору та прояву індивідуальних характеристик особистості [22;7-8].

Життєтворчість передбачає не просто прояв людської індивідуальності, тому що особистість може володіти не тільки соціально цінними характеристиками. Тобто, при здійсненні свого життя особистість повинна орієнтуватися не тільки на себе, а й на певні культурні, соціальні орієнтири, цінності.

Життя людини – досить суперечливий і динамічний процес. Він вимагає від людини вміння освоювати нові реалії її соціального та індивідуального існування, духовної гнучкості з тим, щоб вона могла регулювати свої зусилля відповідно до можливостей. Котрі надає їй життя. В людському житті нічого раз і назавжди не гарантовано, не визначено. З моменту народження людина має тільки одне – можливість стати людиною. Її майбутнє проблематичне і невизначене, вона постійно ризикує перестати бути сама собою, єдиною і невіддільною від свого “я”. Людина як і її життя – це втілена проблема, завдання яке ще слід вирішити. Людина вільна в тому чи бути їй собою чи ні і якщо так, то якою і ким їй бути. Це постійне зусилля спрямоване на те, щоб залишитись собою, а не перетворитись на порожню оболонку, на “зомбі” дії якого запрограмовані кимсь іншим. Отже, людське життя – це активно творчий процес, спрямований на відкриття унікального, неповторного в собі та реалізацію цього у власному житті, що потребує безперервних особистих зусиль.

Але чи завжди людина виступає справжнім суб’єктом життєтворчості? Безумовно, ні. Є безліч прикладів. Коли людина з режисера свого життя перетворюється на безталанного актора чи спостерігача. І навіть залишаючись творцем свого життя людина не завжди здатна успішно спланувати і організувати своє життя. Людина може творити власне життя за висловом Ліни Костенко, у “діапазоні мети та метушні”. І навіть одна людина коливається між різними життєвими орієнтирами. Кожний робить свій власний вибір і в період кризи особистість повинна знайти сили в собі, щоб знову знайти себе, свої життєві цілі, цінності [22;43].

Є.Фрамм вважає, що людина вибирає між двома основними принципами володіння та буття.

Життя, що ґрунтується на принципі володіння, перетворюється на ілюзію – ілюзорне панування та гонитву за речами. Людина прагне знайти сенс життя в зовнішньому світі, у владі, в грошах, але це все не може замінити внутрішнього багатства, справжнього задоволення від виконаної справи, досягнутої цілі.

Принцип буття – це форма активно-творчого ставлення до світу. Але активність не тільки в розумінні зовнішньої активності, а й внутрішньої, продуктивного використання власних здібностей, внутрішнього потенціалу.

Умовою самобутнього творчого життя виступає творче ставлення до себе, яке починається з самопробудження, самопізнання, відчуття природної краси свого внутрішнього світу, з відкриття і розвитку в себе духовності, тобто орієнтація на вищі, універсальні цінності [22;49].

Потреба життєвого пошуку, осмислення сенсу життя – одна з природних і найважливіших потреб людини. Проте часто ми не знаємо в якому напрямку шукати, де знайти себе. Звідси й постійна напруженість людського існування, яку іноді помилково приймають за щось зайве чи невротичне. Проте криза – це не крах, вона має два вектори - рух до катастрофи і шлях до оновлення. Вибір за людиною.

Принцип життєтворчості передбачає, що предметом творчості стає не тільки зовнішній, а й внутрішній світ людини, коли вона будує власне життя відповідно до певного морального позитивного задуму, що має особистісний смисл, котрий у кінцевому результаті збігається з загальнолюдським.

Фундаментом творчості є свобода суб’єктивної активності людини.

Для здійснення свого життя індивід повинен визначитись у своїй власній позиції щодо себе та світу, визначити свої життєві орієнтири, цілі, принципи, якими він буде керуватися протягом життя. Необхідне розуміння та знання своїх можливостей. Це допоможе адекватно оцінити свої можливості та можливості, які надає суспільство, уникнути суттєвих суперечностей. Таким чином, пізнаючи себе, свої потреби та враховуючи зовнішні умови людина проектує своє майбутнє, знаходить способи для реалізації своїх цілей.

Життєве проектування як психологічний процес може мати стереотипний характер. Творче проектування пов’язане з відкриттям себе для себе, використанням власних засобів, що відкриваються в процесі творчого осмислення [22;302].

Наявність життєвої стратегії допомагає краще орієнтуватися в своєму внутрішньому світі, спрямовує діяльність особистості.

Важливим елементом