з часом соціально-історичним, який відрізняється повторюваністю, послідовністю, тривалістю, казуальністю. Не збігається особистісний час і з часом біологічним, індивідним, який має ситуативний масштаб і польову орієнтацію. Будучи і організмом і суспільною істотою, і неповторною індивідуальністю, особистість існує воднораз у різних часах, певним чином заломлюючи, інтегруючи властивості кожного з них.
У психологічному часі здійснюється своєрідний складний синтез біологічного і соціального часів, в яких розгортається людське життя. Набираючи властивостей часу соціального, психологічний час вочевидь не має однієї (однозначної) спрямованості чи цілковитої необоротності. Перебуваючи під впливом часу біологічного, психологічний час усе ж залишається відносно різнонаправленим, не підпорядковуючись самій тільки циклічності і доволі одноманітним ритмам, і може бути зорієнтованим як у майбутнє, так і у минуле.
У здорової, самоактуалізованої, гармонійної особистості минуле, теперішнє і майбутнє співіснують у цілісності, єдності, взаємодії. Людина не відмовляється від власної історії, інтегрує минулий досвід, залишаючи його собі, знаючи йому ціну. В опануванні минулим, на думку А.Бергсона, і лежить ключ до свободи і духовної творчості. [22;221-223]
Людина обтяжена матеріальністю, з якою повинна боротися, бо вона обмежує її творчі потенції. Матеріальність протистоїть індивідуальності, є “ворожою” їй, оскільки являє собою вимоги теперішнього, котре завжди є зовнішнім, тоді як індивідуальність – це акумуляція певного імпульсу, створеного вибірковим, селективним ставленням до минулого.
Особистість, що вільно функціонує, не відчуває страхів перед майбутнім, які заважали б нормальному прогнозуванню, витискали б зі свідомості мрії, бажання, сподівання. Особистісне самопереживання є індивідуальною формою випереджального самовідображення. Потенціал людини зростає не лише завдяки накопиченню досвіду, а й завдяки розвитку можливості прогнозувати.
Гармонійна особистість вміє природно, невимушено жити сьогоденням, відчуваючи готовність прийняти все, що теперішній час їй пропонує. Вона не ховається від нових вражень, необхідності прийняття життєво важливих рішень. Над нею не тяжіють неприємні спогади чи погані передчуття, вона є відкритою світові з усіма його несподіванками.
Переживання є формою презентації у свідомості тієї реальності, яку ми називаємо психологічним часом. Психологічний час тим більше розходиться з часом фізичним, чим активнішим є процес суб’єктивного відоьраження дійсності з його емоційністю і небезсторонністю.
Психологічний час у певний спосіб скривлює об’єктивну дійсність, забарвлюючи її у значущі кольори. Він є нейтральним, а пристрастним відображенням, що має яскраву суб’єктивну валентність. Ми створюємо свій життєвий світ відповідно до своїх переживань. Найважливішим диференціюючим аспектом є значення, що його ми надаємо різним складовим довкілля, узгоджуючи їх з нашими індивідуальними перспективами.
По-своєму сприймаючи плин часу і власний розвиток у ньому, людина неминуче забарвлює цим сприйняттям усе, що її оточує.
Зміст психологічного часу зв’язаний із наповнюваністю життя значущими подіями, яскравими переживаннями. Подіями визначаються масштаби перебігу часу. Готовність до сприймання власного особистісного становлення, розквіту та згасання в усій його неминучості, суперечливості і нерівномірності нікому не дається “від бога”. Без постійного співвідношення сьогоднішнього життя з минулим, пережитим, без спроб зазирнути у майбутнє людина є беззбройною перед кожною черговою напастю. Лише свідоме ставлення до часу власного життя стимулює пошук конструктивних виходів з призових ситуацій, мобілізуючи внутрішні ресурси. [22;219]
Залежно від того, як людина на певних етапах життя ущільнює, розширює, звужує, прискорює або вповільнює перебіг власного психологічного часу, вона по-різному бачить навколишній світ і саму себе, перебуває з цим світом у злагоді або конфронтації, утверджує власну індивідуальність або заперечує її, процес самовдосконалення або винаходить дедалі складніші психологічні захисти. Тобто, чи готова людина визнавати, слухати, відчувати свою внутрішню глибинну сутність, чи готова прийняти себе з власними недоліками та позитивами, чи готова взяти на себе відповідальність за власний особистісний розвиток, реалізацію своїх можливостей, задумів. Не кожен здатен “побачити” правду про себе, наважитись зрозуміти себе та власні потреби. Часто ми вдаємося до різноманітних шляхів втечі від правди, інколи нам добре жити з власними проблемами, ми ховаємося від них, адже визнання їх існування вимагає від нас рішучих дій, відповідальності. І ми обманюємо себе, перекладаємо вину на інших за наші невдачі, за наше небажання творити власне життя.
Для психологічного часу простий, лінійний детермінізм неприйнятний, оскільки практично неможливо симетрувати особистісно значущі події минулого, майбутнього, встановити актуальні причинно-наслідкові зв’язки між тим, що було, та тим, що буде. Ми творимо свій світ “структуруванням свого життєвого простору” (А.Левій) відповідно до значення, якого надаємо різним складовим довкілля, узгоджуючи їх з нашими індивідуальними пріоритетами та перспективами. Згорненість минулого і майбутнього у миттєвості сучасного творить смислове поле життя всередині динамічної структури і здійснюється самореалізація. [22;226]
Життєтворчість вимагає розвитку всіх сфер особистості: духовної, емоційної, вольової, інтелектуальної, моральної та постійного самовдосконалення.
Життєтворчість – це постійна взаємодія внутрішнього (суб’єктивного) та зовнішнього (об’єктивного). Зовнішні впливи завжди діють через внутрішню структуру особистості. З іншої сторони, внутрішній світ особистості формується в процесі спілкування, діяльності, засвоєння зовнішніх стандартів поведінки.
Людина користується матеріальними благами та духовними здобутками людства – з однієї сторони, а з іншої – привносять у суспільство щось нове, унікальне, глибоко індивідуальне. Тобто, в процесі життєдіяльності через суспільно корисну діяльність, особистість здійснює, реалізовує свій власний життєвий проект.
Вираз “стати собою” чи “знайти себе” передбачає не стільки пізнання і виявлення чогось “даного” індивіду, закладеного в ньому, скільки самоздійснення, реалізацію вибраної ним сутності і життєвого шляху. Звичайно, не усвідомивши і не прийнявши своєї психофізіологічної індивідуальності, не адаптувавшись до власних нейродинамічних та інших властивостей, особистість не зможе успішно взаємодіяти з середовищем і виробити ефективний індивідуальний стиль діяльності.
Потреба бути особистістю, яка виникає на певному етапі розвитку