Соціологія “девіантної поведінки''

Сутність девіації і основні точки зору на її причини

У перекладі з латинської "девіація" означає відхилення. По-чатковим для розуміння сутності девіантної поведінки є поняття "норма". Соціальні норми — це засновані на цінностях правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють дії та вчинки людей, соціальних груп, зміцнюючи стабільність та єдність сус-пільства. Норми втілюються в юридичних законах, моралі, ети-кеті. Вихід за ці норми розцінюється суспільством як девіантна поведінка. У більшості випадків вона підлягає соціальним санкціям — від суспільного осуду до кримінального покарання.

Соціальні відхилення — це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві. Для того щоб індивідуальні негативні відхилення набули якості соціальних, потрібні такі умови:

* однакова спрямованість таких відхилень у подібних груп людей в однакових умовах;

* близькість причин, які викликають ці відхилення; » повторюваність, стійкість зазначених явищ.

Слід зауважити, що не завжди просто кваліфікувати той або інший вчинок як девіацію. Справа в тому, що норми, стан-дарти в суспільстві рухливі, відносні, по-різному сприймають-ся різними групами.

У будь-якому суспільстві є поведінка, яка відхиляється від суспільних норм. Причому вона буває не тільки зі знаком"—", а й зі знаком "+", як прогресивна, що випереджає цей стан сус-пільства. В останньому випадку вона виступає як засіб розвитку суспільства (наприклад, дисидентство). Пригадаємо діяльність академіка А.Д.Сахарова, що виходила за межі прийнятих серед респектабельних радянських учених норм поведінки. Тут дуже доречно навести тезу відомого дореволюційного російського юриста П.А.Олександрова. Він говорив, що обличчя держав-них злочинів часто дуже мінливе. Те, що вчора вважалося дер-жавним злочином, сьогодні або завтра стає високошановним подвигом громадської доблесті. Державний злочин нерідко є ви-словленим вченням передчасного перетворення, проповідь того, що ще недостатньо визріло і для чого ще не наступив час.

Негативні форми відхилень — це соціальна патологія (злочинність, наркоманія тощо). Ці вияви відхилень — дисфункціональні, завдають шкоди суспільству і особистості.

Найбільше девіація виявляється в періоди перетворень суспільних систем, коли руйнуються старі норми, цінності, стереотипи, і люди втрачають орієнтири. Саме через це ця га-лузь соціології дуже актуальна для сучасного стану нашого суспільства. Вона має встановлювати загальні причини тих або інших видів девіації, щоб допомогти суспільству відновити контроль за поведінкою, запобігти розпаду суспільства, нейтралізувати центробіжні тенденції.

Загальноприйнятої точки зору на причини девіації немає. Є кілька теоретичних підходів у поясненні цього феномена.

Біологічний підхід. Наприкінці XIX ст. італійський лікар Чезаре Ломброзо (1835—1909) встановив зв'язок між кримі-нальною поведінкою і специфічними анатомо-фізіологічними ознаками злочинця. На основі антропологічних вимірювань засуджених він дійшов висновку щодо існування "природже-них злочинців", які становлять до 40 відсотків загальної кіль-кості засуджених (інші — це випадкові злочинці), їм властиві особливі фізичні риси: сплющений ніс, рідка борідка, низький лоб, великі щелепи, високі вилиці ("атавістичні" риси особис-тості, повернення до більш ранньої стадії еволюції людини). Ця теорія була популярною на початку XX ст., але згодом її витіснили інші теорії (таблиці, складені Ломброзо, не підтвер-дилися подальшими дослідженнями).

Відомий американський лікар і психолог У.Шелдон встановив зв'язок між будовою тіла і характерними особис-тими рисами. Ендоморфу (людині помірної повноти з м'я-ким і дещо округлим тілом) властиві товариськість, уміння жити в злагоді з іншими людьми і потурання своїм бажан-ням. Мезоморф (той, чиє тіло відрізняється силою і струн-кістю) виявляє схильність до неспокою, активний і не дуже чутливий. Ектоморф (відрізняється тонкістю і крихкістю будови тіла) схильний до самоаналізу, наділений підвище-ною чутливістю і нервозністю. З цих трьох типів найбільш схильними до девіації вважали мезоморфів.

Останнім часом біологічний підхід виявляється в спробах пояснення девіації аномаліями статевих хромосом девіанта.

Активно розроблявся психологічний напрям у поясненні девіації. Вже в XIX ст. зверталася увага на значення таких станів і характеристик особистості, як "розумові дефекти", "дегенеративність", "дебільність", "психопатія". 3.Фрейд зап-ропонував гіпотезу, згідно з якою девіація зумовлюється внут-рішньою конфліктністю, властивою самій особистості. Він ввів поняття "потенційний злочинець з почуттям провини". Є люди, які хочуть, щоб їх піймали і покарали, оскільки вони відчувають себе винними. Проте навряд чи серед злочинців знайдеться багато таких, які по своїй волі прагнули б потра-пити до в'язниці.

Тепер психологи стверджують, що особливості особистості та мотиви ЇЇ дій впливають на всі види девіації (хоч є і тісний зв'язок з соціальними чинниками). Одним із механізмів фор-мування девіації є аддиктивна модель поведінки (аддикція — згубна пристрасть до чого-небудь). Сутність її в тому, що лю-дина прагне змінити свій психічний стан, приймаючи деякі речовини або фіксуючи увагу на якихось предметах, видах діяльності. Процес вживання таких речовин (алкоголь, нарко-тики), пристрасть до якогось предмета чи діяльності (азартна гра тощо) супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і набуває таких розмірів, що починає керувати життям людини, позбавляє її волі до протистояння аддикції. Така форма поведінки характерна для людей з низькою здатністю перено-сити психологічні труднощі, таких, котрі важко адаптуються до швидкої зміни обставин. У такий спосіб вони прагнуть просто і швидко досягти психофізичного комфорту. Аддикція для таких людей — універсальний засіб втекти від реального жит-тя. Для самозахисту люди з аддиктивним типом поведінки використовують механізм, який у психології називається "мис-лення за бажанням": усупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважають реальним лише те, що відповідає їхньому бажанню. В результаті порушуються міжособові відносини, люди відчужуються від суспільства.

Найбільш різноманітним і поширеним є соціологічний на-прям у поясненні девіації.

Велику увагу девіації приділяв класик соціології Е.Дюрк-гейм (його праця "Самогубство" з'явилась у 1897 p.).