* стан суспільства, за якого для його членів втратили значущість соціальні норми і цінності; старі норми вже не працюють, а нові ще не склалися;

* як наслідок цього для членів такого суспільства не існує еталонів, стандартів порівняння з іншими людьми, які б дали можливість оцінити своє соціальне становище і виб-рати взірці поведінки; індивід не відчуває солідарності з конкретною групою, перебуває у невизначеному стані;

* невідповідність, розрив між універсальними цілями і очікуваннями (які схвалюються в цьому суспільстві) та соціальне прийнятними, "законними" шляхами досяг-нення їх; внаслідок практичної недосяжності таких цілей для всіх членів суспільства це штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення.

"Промислове суспільство"(капіталізм), на думку Е.Дюркгейма, заохочує однакові для всіх цінності індивідуального успіху. Проте більшість людей, позбавлених багатства, високого престижу, неминуче виявляються в конфлікті з соціаль-ними нормами або розцінюють своє життя як невдале. Остан-ній аспект розуміння аномії активно розробляв американсь-кий соціолог Р.Мертон.

Сучасне українське суспільство, на жаль, є ідеальним при-кладом стану аномії. За останнє століття воно переживає вже другу докорінну ломку цінностей та норм. Спочатку вікові підвалини суспільної свідомості, сформовані релігією, були порушені під час революції 1917р. Потім упродовж життя кількох поколінь, склалися нові, соціалістичні цінності. Тепер вони оголошені неправильними. Суспільство знову втратило орієн-тири. Заклик до індивідуального успіху в підприємництві та інших сферах суспільного життя для абсолютної більшості гро-мадян України поки що звучить як щось нереальне. Багато лю-дей шукають шляхи реалізації своїх прагнень поза законом. Склався грунт, дуже придатний для різноманітних форм девіації.

У соціологічній теорії конфлікту є пояснення, згідно з яким девіація — результат того, що ця поведінка заснована на нормах іншої культури (автор американець А.Коен). Злочи-нець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до домінуючого в цьому суспільстві типу культури. Наприклад, революціонер не вважає свою діяльність злочинною, а для правосуддя вона є саме такою.

Деякі вчені (наприклад, російський соціолог Я.А.Гилінський) як головне джерело девіації розглядають наявність у суспільстві соціальної нерівності, високий ступінь відміннос-тей у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли децільний коефіцієнт, що характеризує диференціацію суспільства, ду-же високий (10 відсотків найбільш забезпечених в Україні в 10 разів перевищують за своїми доходами 10 відсотків най-менш забезпечених, а "середнього класу" практично немає. У Росії цей коефіцієнт становить 13,5; у США — 20; у колиш-ньому СРСР він дорівнював — 6,5). Крім того, як уже зазнача-лося, колишні соціальні норми і регулятори значною мірою пе-рестали працювати.

Як бачимо, спектр точок зору па цю проблему широкий. Найімовірніше, девіацію зумовлює комплекс соціальних і пси-хологічних чинників, тому жодна окрема теорія не може пояс-нити ці явища в суспільстві. Ці теорії слід розглядати як такі, що нзасмодоповнюють одна одну.

Головні вияви девіантної поведінки

До головних негативних форм прояву девіації належать:

злочинність, алкоголізм, проституція, наркоманія.

Злочинність. Свого часу П.Сорокін зробив дуже цікавий аналіз спроб юристів дати визначення, що таке "злочин". Він дійшов висновку, що за змістом вчинку не можна сказати, зло-чинний він чи ні. Навіть такі, здавалося б, очевидні види діянь, як вбивство, зґвалтування, дітовбивство, батьковбивство, у ба-гатьох народів не вважалися злочинами. Крадіжка часто роз-глядалася як благодіяння.

Не вирішує проблеми і "небезпечність" вчинків для сус-пільства. Дуже часто злочином вважалося те, що суспільству ніякої шкоди не завдавало. У деяких народів злочином вважа-лося, коли хтось наступав на тінь іншої людини. В Індії злочи-ном вважалася купівля молока браміном (представник вищої касти), за це він переводився до нижчої касти. Водночас вбив-ство людини тим самим браміном могло бути непокараним. П.Сорокін визначає злочинні або заборонені акти як такі, що суперечать "дозволено-належному" шаблону поведінки.

Юридичним критерієм віднесення вчинків до злочину є наявність у карному законі відповідної статті, що визнає це діяння злочинним.

Соціологічні дослідження злочинності та її причин почав здійснювати ще на початку XIX ст. російський статистик К.ФТерман. Цій проблемі приділяв велику увагу бельгійський математик і астроном ЛЛ.Кетпле. Він дійшов висновку, що в будь-якому суспільстві передбачається наявність певної кількості злочинів, які обумовлені його організацією.

Пізніше вчені почали досліджувати вплив різних чинників на злочинність: соціального стану, роду занять, освіти, доходів тощо. Досі дискусійною проблемою є співвідношення біологіч-ного і соціального в формуванні злочинної поведінки.

За часів соціалізму існувала точка зору, що злочинність втрачає соціальне коріння і зберігається лише як пережиток минулого. Статистика давала цифри, які дуже відрізнялися від відповідних показників капіталістичних країн (наприк-лад, у соціалістичній Німеччині злочинність була в 4 рази нижчою, ніж у ФРН). Важко сказати, наскільки це відпові-дало дійсності, адже у нас звичайними були приписки (в цьо-му разі "недописки"). За деякими даними дослідницьких ус-танов колишнього Міністерства внутрішніх справ СРСР, у нас фактично фіксувалося всього кілька відсотків злочинів (наприклад, незліченна кількість крадіжок, здійснюваних "несунами", залишалася "за кадром").

Правда треба зазначити, що і в демократичних суспіль-ствах, де все, здається, стає надбанням гласності, в цій сфері багато залишається поза увагою громадськості. Наприклад, у США під час обстеження суспільства президентською комісією з охорони правопорядку виявилося, що серед населення тих; хто потерпів від злочинів, у 2 рази більше, ніж повідомляло Федеральне бюро розслідувань.

Тепер у нашій країні злочинність за якісними показника-ми наближається до загальносвітових тенденцій, але темпи її зростання вищі. "Дикий ринок", первинне накопичення капіталу породжують масову злочинність. На світову арену виходять групи організованої злочинності: торгівля наркоти-ками, рекет тощо. Виникло і стало швидко наростати