це взаємозумовленість двох вказаних напрямків опосередкування ними один одного. Наприклад, процес сприйняття організовується перцептивними схемами, що сформувалися раніше, у функціонуванні яких знаходять вираження асимілятивна активність суб'єкта. Разом з тим за своїм основним змістом цей процес є акомодаційним: перцептивна схема доповнюється (а в разі необхідності й перебудовується) в такому напрямку, що забезпечує адекватне відображення об'єкта, який сприймається, тобто відбувається своєрідне пристосування до нього.
Другий момент - це залежність характеру адаптивних процесів від стадії онтогенезу. На ранніх етапах психічні особливості якості виникають через пристосування дитини до вимог оточуючого середовища. Але, виникаючи в такий спосіб, вони потім набувають самостійного значення в порядку зворотного впливу і визначають подальший розвиток. Таким чином, формується свідома регуляція поведінки - осмислення мети все більшою мірою контролюється і спрямовується на акомодаційну та асимілятивну активність суб'єкта, що розвивається.
Необіхевіорістське визначення адаптації обґрунтовується в основному в роботах І.Айзенка та його послідовників. Вони визначають адаптацію двояко:
а) як стан, в якому потреби індивіда, з одного боку, і вимоги середовища - з іншого, повністю задоволені. Це стан гармонії між індивідом і природою або соціальним середовищем.
б) процес, у результаті якого цей гармонійний стан досягається.
Інтеракціоністське визначення адаптації розвиває в основному Л.Філіпс: адаптованість виражається двома типами відповіді на вплив середовища:
а) прийняття та ефективна відповідь на її соціальні очікування, з якими зустрічається кожен згідно зі своїм віком і статтю(наприклад, відвідування школи і оволодіння навчальними предметами). Таку адаптованість Філіпс вважає вираженням конформісті до тих вимог (форм), які суспільство пред'являє до поведінки особистості.
б)У більш специфічному понятті адаптація не зводиться просто до уникнення соціальних норм; вона означає гнучкість та ефективність при зустрічі з новими і потенціальне небезпечними умовами, а також здатність надавати подіям бажане для себе спрямування. Така адаптованість може спостерігатися в усякій діяльності. Адаптивна поведінка характеризується прийняттям рішення, правом ініціативи і точним визначенням свого майбутнього. Це розуміння соціально-психологічної адаптації особистості породжує значний інтерес, оскільки в ньому зміст, ідея активності особистості. Особистість, яка здійснює переважно цю форму адаптації, не відходить від проблемних ситуацій, а використовує ці ситуації для здійснення, реалізації своїх цілей. Такі люди самі планують, здійснюють своє майбутнє.
Психоаналітичний підхід (Гартман, Фрейд) - не всяка адаптація до середовища не всякий процес научіння і дозрівання є конфліктним. Добре адаптована людина - це така людина, в якій продуктивність, здатність насолоджуватись життям і психічна рівновага не порушені. У процесі адаптації змінюється не тільки особистість, а й середовище, в результаті чого між ними встановлюється відношення адаптивності. В межах цього підходу виділяються два різновиди адаптації:
1) алопластична, що забезпечується тими змінами у зовнішньому світі, які людина здійснює для приведення його у відповідність зі своїми потребами.
2) аутопластична, що забезпечується змінами особистості (її структури, умінь, навичок), з допомогою яких вона пристосовується до середовища.
Гартманн додає ще один різновид: пошук індивідуумом такого середовища, яка сприятлива для функціонування організму. Людина не тільки бере участь у житті суспільства, а й активно створює ті умови, до яких повинна адаптуватися. Усе більшою мірою людина створює своє середовище сама.
Слід зазначити, що соціальні особливості не завжди забезпечують соціально-психологічну адаптацію. Існує два різновиди:
1)адаптуюча соціалізація;
2)дезадаптуюча соціалізація.
2.3. Різновиди соціально-педагогічної адаптації
Серед різновидів соціально-психологічної адаптації розрізняють такі:
Нормальна адаптація - такий процес, який призводить до якісної адаптованості в типових проблемних ситуаціях без паталогічних змін структури особистості і одночасно без порушення норм тієї соціальної групи, в котрій протікає її активність. В свою чергу нормальна адаптація розділяється на захисну і незахисну.
Нормальна захисна - ті дії особистості, що здійснюються за допомогою захисних механізмів (агресії, раціоналізації, регресії, формування зворотної реакції), якщо ці механізми не стали паталогічними.
Нормальна незахисна - відрізняється тим, що починаються у таких проблемних ситуаціях, які вимагають від особистості прийняття раціональних рішень. Здійснюють без участі відомих захисних механізмів за допомогою незахисних адаптивних комплексів. Для досягнення адаптації в умовах виникнення проблемних нефруструючих ситуацій, використовуються пізнавальні процеси особистості, процеси цілеутворення і групові соціально-психологічні механізми. Вирішення завдань здійснюється за допомогою різних форм соціального виходу, процесу спілкування й обміну інформацією.
Мішаний або середній тип - здійснюється у тих проблемних ситуаціях в яких вона частково фрустрована, але одночасно стоїть перед конструктивним завданнями з очікуванням соціальних ролей. Тут ефективно використовувати пізнавальні здібності та соціальний досвід. Індивід може проявляти захисну агресивність як нахил до самооправдання (шляхом раціоналізації), звинувачення інших (використовуючи шляхи проекції та атрибуції). Девіантна адаптація - забезпечує задоволення потреб особистості в даній групі, причому очікування інших учасників соціального процесу не виправдовуються такою поведінкою. Вона буває:
1)не конформістська - такий процес адаптації особистості, завдяки якому вона долає внутрішньо групову проблемну ситуацію незвичайними для членів цієї групи способами та шляхами і внаслідок цього опиняється в конфліктних відношеннях з нормами групи та їх носіями. У неї виникають нові проблемні ситуації, які вимагають нових адаптивних механізмів та поведінки.
2)Інноваційна (новаторська) або творча поведінка. Така діяльність, в процесі якої особистість створює нові цінності, здійснює нововведення в тій чи іншій галузі культури. Цей різновид девіантної адаптації є найбільш могутнім фактором прогресу, основним засобом попередження застою та регресу.
Патологічна адаптація - соціально-психологічний процес, який повністю або частково здійснюється за допомогою патологічних механізмів і форм поведінки і призводить до утворення патологічних комплексів характеру, які входять до складу невротичних психопатичних синдромів. У процесі патологічної адаптації використовуються такі захисні механізми, які виводять поведінку особистості за рамки нормальної.
Розрізнять ще