а) адаптація шляхом перетворення і фактичного усунення

проблемної ситуації. При цьому адаптивні ресурси мобілізуються для реконструкції реальних соціальних ситуацій, зміни - позитивні.

б)адаптація із збереженням ситуації. При цьому зміни особистості спостерігаються більш глибокі, але не сприяють її самовдосконаленню, тут доцільно використовувати термін «пристосування».

Професійна адаптація - процес, за допомогою якого індивід задовольняє свої потреби і очікування стосовно професійної діяльності, що здійснюється під контролем і за участю відповідної соціальної групи. Профорієнтація є першим етапом адаптації, де важливу роль грає позитивна установка на професію.

Гіперадаптація - у психічній активності це випадки, коли людина неодноразово адаптується з використанням одного і того ж адаптивного механізму або комплексу. Така поведінка є фіксованою адаптацією, фактично це стереотипна поведінка. Протилежний різновид - гіпоадаптація, що здійснюється, що здійснюються без напруження адаптивних механізмів.

Соціальний процес адаптаптації залежать від того, в якій системі вони здійснюються, при цьому виділяються:

а) внутрішньоособистісні;

б) процеси між особистістю та групою;

в) процеси, що спричинюють зміни у внутрішній структурі і формах організації групи;

г) процеси, що призводять до змін у всьому суспільстві.

III Психологічна переорієнтація особистості першокурсника - як необхідна передумова успішної адаптації в умовах вищого навчального закладу

3.1. Рівні психічної переорієнтації особистості

В адаптивних процесах велике значення має психічна переорієнтація особистості - вироблення таких оцінок і розуміння ситуацій, які відповідають ціннісним орієнтаціям і прийнятим зразкам поведінки нової групи. При цьому адаптація може обмежуватися лише психічною переорієнтацією і лише на рівні цілеспрямованого конформізму. Індивід знає, як повинен діяти, як вести себе, але внутрішньо не визнає цього і при найменшій нагоді відкидає систему цінностей нового середовища, дотримується старої системи цінностей.

Наступний рівень - це взаємна терпимість, на цьому рівні й особистість, і соціальне середовище ( інша особистість чи група) проявляє взаємну терпимість до цінностей і норм поведінки.

Більш глибокий рівень адаптації - акомодація виникає на основі терпимості, вона пов'язана із взаємними поступками. Це означає, що індивід визнає деякі цінності свого нового членства. Акомодація (за Л.Щепальским) є найпоширенішою формою соціальної адаптації, виступає як метод вирішення соціального конфлікту. І, нарешті, повне пристосування (асиміляція), коли індивід відмовляється від своїх попередніх цінностей і приймає систему цінностей свого нового середовища.

Не викликає сумнівів той факт, що процес адаптації співвідноситься з процесом соціалізації. Висловлене щодо соціалізації, з одного боку, "засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище системи соціальних зв'язків, з іншого - процес активного відтворення системи соціальних самонастанов індивіда за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище" (Андреева Г.А. Социальная психология. - М.,1980). Це твердження може бути висловлене і щодо процесу адаптації, проте без ототожнення. Позаяк у такому разі буде різнитися критерій: слід розуміти під адаптацією метод, спосіб, яким здійснюється соціалізація. Розвиток особистості та її виховання. Соціалізація тільки й може здійснюватись через адаптацію особистості до соціального оточення. Вона змінюється в залежності від змісту її етапів, мети і завдань, які стоять перед нею, однак основний ( можливо і єдиний ) метод, за допомогою якого вона здійснюється, залишається незмінним - це адаптація.

Таким чином, адаптація і метод, і спосіб засвоєння індивідом соціального досвіду. Шляхом адаптації в процесі соціалізації виробляються найбільш ціннісні ознаки і властивості, які дають змогу правильно жити, вчитися тощо.

3.2.Адаптація як необхідна умова соціалізації індивіда

Психологічна адаптація розглядається як один з провідних способів і як необхідна умова соціалізації. Саме так її розглядав Л.С.Виготський, аналізуючи спосіб входження дитини в новий соціальний світ та процес формування у неї певного ставлення до суспільного оточення.

Чим більш складним є середовище ( якісно новий інший зміст освіти, спільна діяльність, вимоги до студента, інші форми контролю знань, самостійність тощо) і чим більш кардинальні зміни відбуваються в ньому за короткий проміжок часу, тим важче студентам адаптуватися до нової ситуації. Важливим фактором успішної адаптації студента є характер професійної орієнтації. Своєчасне виявлення індивідуальних нахилів та орієнтація на одну або декілька професій, які відповідають психофізичним якостям і особливостям індивідуальної спеціалізації особистості, - головний зміст процесу. Ускладнює процес те, що багато студентів знають лише приблизно про умови організації і змісту навчання у вищому навчальному закладі. Іншим важливим фактором адаптації є відношення до навчання, слід відзначити такі труднощі, які спостерігаються у студентів першого курсу: невміння добре планувати час, надмірна навантаження, нестаток необхідної літератури, невміння працювати з першоджерелами, незадовільна підготовка отримана в школі.

3.3.Умови оптимізації процесу входження першокурсників у нові соціальні умови

Очевидно, що саме велика кількість, значна масштабність і новий рівень змін при переході молодої людини від шкільного життя до вузівського ставить проблему адаптації у центр уваги всього педагогічного колективу вузу.

Суть соціально-психологічної адаптації:

1. Процес і результат активного пристосування індивіда до видозміненого середовища за допомогою найрізноманітніших інтеріоризованих соціальних засобів (дій, вчинків, діяльності).

2.Компонент дієвого ставлення індивіда до світу, провідна функція якого посягає в оволодінні ним відносно стабільними умовами й обставинами свого буття.

3.Складову осмислення і вирішення типових, переважно репродуктивних завдань і проблем шляхом соціального прийняття чи ситуативно можливих способів поведінки особистості, що конкретно виявляються в наявності таких психологічних феноменів як оцінка розуміння і прийняття нею навколишнього середовища і самого себе, її будови, завдань тощо.

Спираючись на критерії ступеня адаптації між цілями і результатами діяльності особистості, є об'єктивні підстави чітко розмежувати три різновиди показників адаптативних процесів:

1)адаптативність як справжня або відносив гармонійність між суб'єктивними цілями і кінцевим результатом, яка супроводжується позитивним ставленням ( оцінкою,