“ Динаміка розвитку навчальної мотивації учнів середніх і старших класів„

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичний аналіз навчальної мотивації підлітків і старшокласників, як основи їх навчально-пізнавльної діяльності.

Психологічна характеристика мотиваційної сфери особистості.

Психологічна сутність понять “мотив” і “мотивація ”.

Психологічні теорії мотивації діяльності особистості.

Мотивація навчальної діяльності і її типи.

Особливості розвитку мотиваційної сфери підлітка.

Старшокласник як суб’єкт навчальної діяльності.

Модель розвитку навчальної мотивації особистості у підлітковому і юнацькому віці.

Розділ 1. Теоретичний аналіз навчальної мотивації підлітків і старшокласників, як основи їх навчально-пізнавальної діяльності.

1.1. Психологічна характеристика мотиваційної сфери особистості.

1.1.1. Психологічна сутність понять “мотив” і “мотивація”.

Вперше слово “мотивація” використав А.Шопенгауер в статті “ Чотири принципи достатньої причини “ (1900 – 1910). Потім цей термін міцно увійшов в психологічний ужиток для пояснення причин поведінки людини і тварин.

В наш час мотивація, як психічне явище трактується по-різному. В одному випадку – як сукупність факторів, які піддержують і направляють поведінку (К.Мадсен, Ж.Годфруа, 1992), в другому випадку – як сукупність мотивів(К.К.Платонов, 1986), в третьому - як спонукання, яке викликає активність організму і визначає її спрямованість. Крім того, мотивація розглядається, як процес психічної регуляції конкретної діяльності (М.Ш.Магомед-Емінов, 1998), як процес дії мотиву і як механізм, який визначає виникнення, направлення і спосіб здійснення певних форм діяльності (І.А.Джідарьян, 1976), як система процесів, яка відповідає за стимул і діяльність (В.К.Вілюнас, 1990). [12, ст. 65]

Тому всі визначення поняття мотивація в сучасній психології зводяться до двох значень. Перше розглядає мотивацію, як систему чинників, що детермінують поведінку. Наприклад, згідно схеми В.Д.Шадрикова (1982), мотивація обумовлена потребами і цілями особистості, рівнем домагань і ідеалами, умовами діяльності (як об’єктивними, зовнішніми, так і суб’єктивними, внутрішніми – знаннями, вміннями, здібностями, характером) і світоглядом, переконаннями і спрямованістю особистості. З урахуванням цих факторів відбувається прийняття рішення, формування наміру. Друге значення розглядає мотивацію не як статичне, а як динамічне утворення, як процес, що

стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Уявлення про мотивацію виникають при спробі пояснення, а не опису поведінки. Це – пошук відповідей на запитання типу “чому?“, “навіщо?, “з якою метою?“, “який сенс?“. Виявлення й опис причин стійких змін поведінки і є відповіддю на питання про мотивацію вчинків, з яких вона складається.

Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами. У першому випадку вихідним і кінцевим пунктами пояснення є психологічні властивості суб’єкта поведінки, а в другому - зовнішні умови та обставини його діяльності. У першому випадку говорять про мотиви, потреби, цілі, наміри, інтереси тощо, а в другому – про стимули, що виходять із ситуації, що склалася. Іноді всі психологічні чинники, які наче зсередини визначають поведінку людини, називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну ситуаційну мотивації як аналоги внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки. [13, ст. 161]

Диспозиційна і ситуаційна мотивації не є незалежними. Диспозиції можуть актуалізуватись під впливом певної ситуації, і, навпаки, активізація певних диспозицій (мотивів, потреб) призводить до зміни ситуації, точніше її сприйняття суб’єктом. Його увага в такому випадку стає вибірковою, а сам суб’єкт упереджено сприймає й оцінює ситуацію, виходячи з актуальних інтересів і потреб. Тому практично будь-яку дію людини варто розглядати як подвійно детерміновану: диспозиційно і ситуаційно.

Поведінка особистості в ситуаціях, що здається однаковими, уявляється досить різноманітною, і цю різноманітність важко пояснити, апелюючи тільки до ситуації. Встановлено, наприклад, що навіть на ті самі питання людина відповідає по-різному залежно від того, де і як ці питання їй ставляться. У зв’язку з цим є сенс визначати ситуацію не фізично, а психологічно, так, як уявляється суб’єкту в його сприйнятті і переживаннях, тобто так, як людина розуміє і оцінює її.

Однак при такому підході залишається незрозумілим, по-перше, що ж спонукає – ситуація чи мотив, по-друге, яким чином виникає мотив, якщо він з’являється раніше, ніж мотивація. Висловлювання авторів про співвідношення мотиву і мотивації не прояснюють цього питання. Так, Р.А.Пілоян пише, що мотивація і мотив – взаємопов’язані, взаємообумовлені психічні категорії і що мотиви дії формуються на базі конкретної мотивації( тобто мотиви вторинні). І в той же час він стверджував, що через вироблення окремих мотивів ми можемо впливати на мотивацію в цілому (тобто стають первинними). Крім того, автор вважає, що мотиви відносяться до дій, а мотивація – до діяльності, не даючи цьому ніякого обґрунтування.

Нелегко вияснити співвідношення між мотивацією і мотивом і в праці І.А.Джідарьян (1976). Вона пише, що, на відміну від мотивації, мотив має більш вузьке значення. В ньому фіксується психологічний зміст, а саме той внутрішній фон, на якому розвертається процес мотивації поведінки в цілому. Саме мотив стимулює і спрямовує дії людини на кожний проміжок часу. Виникає питання – в чому тоді полягає роль мотивації, якщо все здійснюється за допомогою мотиву? В цьому випадку поняття “мотивація” стає зайвим. [12, ст. 66]

В.Г.Леонтьев (1992) виділяє два типи мотивації: первинну, яка проявляється в формі потреби, потягу, драйву, інстинкту, і вторинну, яка проявляється в формі мотиву. Отже, вданому випадку теж ототожнюється мотив і мотивація. В.Г.Леонтьев думає, мотив, як форма мотивації виникає тільки на рівні особистості і забезпечує особисте обґрунтування рішення діяти в певному напрямку для досягнення певних цілей, і з цим не можна не погодитись.

Тому можна визначити, що