З усіх важливих диспозицій найбільш важливою є поняття потреби. Психологічне визначення сутності даного явища теж може здійснюватися по-різному, залежно від змістового рівня вихідних орієнтирів. Так, якщо йдеться про потреби організму, то говорять про будь-які потреби організму людини в окремих умовах, необхідних для життя, про вимоги людини до цих умов тощо. Потреби визначаються також як спрямування на здійснення окремих дій для підтримання життєздатності свого організму або своєї особистості, що їх людина здійснює, як правило, прямо не усвідомлюючи активуючого змісту цієї спрямованості. Потреби розглядають також як глибинні, неусвідомлювані настанови людини щодо самозбереження та самозабезпечення власної цінності: біологічної та соціальної. В деяких визначеннях потреби постають як основні рушійні сили дійової активності індивіда у взаємодії з навколишнім світом. В цілому потреби є внутрішніми інтенціями людини щодо ствердження свого буття як “індивідуального самобуття” – єдності природних, соціальних та духовних витоків, - які розкривають себе в активації людиною цілеспрямованих, предметних, життєстверджуючих дій. [20, ст. 234-235]

Потреба – це не достаток в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об’єктивному і суб’єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної й об’єктивної сторін потреб й дії, спрямованої на її задоволення.

Схема переходу потреби у мотив:

потреба - мотивація - мотив

(не достаток у чомусь) (усвідомлення потреби) (обґрунтування рішення)

Мотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі,

якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У цьому плані будь-які психічні явища можуть виступати як мотиви поведінки тільки за умови, якщо у відповідному суб’єктивному й об’єктивному середовищі кожне з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою. [23, ст. 369]

Мотиви діяльності можуть поставати в її свідомості як конкретні чуттєві або розумові образи поряд асоційованими з даними образами уявленнями (наприклад, для мандрівника образ вогнища асоціюється з теплом, світлом, відпочинком тощо). Мотив може збуджувати часткову, конкретну дію і прямо збігатися з ціллю даного діяння (або конкретної дії), з тим, що досягається в результаті виконання дії. В складніших випадках мотиви можуть не збігатися з ціллю окремої дії безпосередньо, а потребують багатьох дій, досягнення численних часткових цілей. Іноді діяльність, що відповідає такому мотиву, може відбуватися протягом значного періоду часу – місяці, навіть роки. Проте мотиви й цілі дій людини не збігаються за своїм суттєвим визначенням; так, залежно від життєвих обставин один і той самий мотив може реалізуватися в різних за своїми цілями діями, а зовні однакові дії можуть мати різні мотиви. [20, ст. 237]

Друге після потреби зі своїм мотиваційним значенням є поняття мети. Метою називають той безпосередньо усвідомлюваний результат, на який у даний момент спрямована дія, пов’язана з діяльністю, що задовольняє актуалізовану потребу. Якщо всю сферу усвідомлюваного людиною в складній мотиваційній динаміці її поведінки уявити у вигляді своєрідної арени, на якій розгортаються барвистий і багатогранний спектакль її життя, і припустити, що найбільш яскраво вданий момент на ній освітлене те місце, що повинне приковувати до себе найбільшу увагу глядача (самого суб’єкта), то це й буде мета. Психологічно метою є той мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, що сприймається людиною як безпосередній і найближчий очікуваний

результат її діяльності. Розглянуті мотиваційні утворення – диспозиції (мотиви), потреби і цілі –основні складові мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними і загальною структурою мотиваційної сфери подано на рис. 1.

Диспозиції (мотиви)

Органічні | Матеріальні | Соціальні | Духовні

П О Т Р Е Б И

Ц І Л І

Рис. 1. Загальна будова мотиваційної сфери людини.

Крім мотивів, потреб і цілей, як спонукачі людської поведінки розглядаються також інтереси, завдання, бажання і наміри. Інтересом називають особливий мотиваційний стан пізнавального характеру, що як правило, прямо не пов’язаний з якоюсь однією актуальною в даний момент часу потребою. Інтерес може викликати будь-яка несподівана подія, що мимоволі привернула увагу, будь-який новий предмет, що з’явився в полі зору, будь-який окремий слуховий або інший подразник, що виник випадково. [13, ст. 164]

Інтересу відповідає особливий вид діяльності, яка називається орієнтовно-дослідною. Чим вище на еволюційних сходинах стоїть організм, тим більше часу займає в нього даний вид діяльності і тим досконаліші її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності наявний тільки в людини, - це наукові і художньо-творчі дослідження.

Завдання як окремий ситуаційно-мотиваційний чинник виникає тоді, коли в ході виконання дії, спрямованої на досягнення певної мети, організм наштовхується на перешкоду, яку необхідно подолати, щоб рухатися далі. Те ж саме завдання може виникати в процесі виконання найрізноманітніших дій, і тому також неспецифічне для потреб, як і інтерес.

Бажання й наміри – це миттєво виникаючі і такі, що досить часто змінюють один одного мотиваційні суб’єктивні стани, які відповідають змінюваним умовам виконання дії.

Інтереси, завдання, бажання та наміри хоча і входять у систему мотиваційних чинників, беруть участь у мотивації поведінки, проте виконують, в ній не стільки спонукальну, скільки інструментальну роль. Вони більше відповідальні за стиль, а не за спрямованість поведінки. Наявність інтересів виступає сприятливою передумовою діяльності, навчання.

Більш високим і за змістом, і