В психологічній літературі широко використовується два види мотивації: зовнішня (обумовлена зовнішніми умовами і обставинами) і внутрішня (пов’язана з особистісними диспозиціями: потребами, установками, інтересами, потягами, бажаннями), при якій дії і вчинки здійснюються “за доброю волею” суб’єкта. [12, ст. 67]

В мотиваційній сфері особистості можна виділити мотивацію навчальної діяльності. Навчальна мотивація складається із ряду спонукань, які постійно змінюються і вступають в нові відносини один з одним (потреби і сенс навчання для школяра, його мотиви, цілі, емоції, інтереси). Тому становлення мотивації є не просто збільшення позитивного або посилення негативного відношення до навчання, а стояче за ним ускладнення структури мотиваційної сфери, в яку входять спонукання, поява нових, більш зрілих, іноді суперечливих відносин між ними. При аналізі мотивації навчальної діяльності необхідно не тільки визначити домінуюче спонукання (мотив), але врахувати всю структуру мотиваційної сфери людини. Розглядаючи цю сферу стосовно навчання, А.К. Маркова підкреслює ієрархічність її будови. Так, в неї входять: потреби в навчанні, мотиви навчання, цілі, емоції, відношення і інтерес. [14]

Мотивація навчальної діяльності характеризується складною структурою, на основі якої ми створили модель розвитку навчальної мотивації, яка представлена на рис.1.

В ході нашої роботи ми намагатимемось розкрити всі її складові. Зупинимось спочатку на характеристиці типів відношення до навчання в зв’язку з загальною картиною вміння вчитися (навченість).

Досвідчений вчитель, який вміє цілісно сприймати учня, завжди спів ставляє мотивацію навчання з тим, як вміє цей учень вчитися. Уважно спостерігаючи за учнями вчитель підмічає, що інтерес до навчання, який виник без опори на міцні вміння і навики в навчальній роботі, угасає , навпаки, успішне виконання навчальної роботи за рахунок володіння вмінням само по собі являється сильним мотивуючим фактором. Разом з тим іноді в практиці ефективність навчальної роботи, успішність школярів оцінюється без урахування їх мотивації, а мотивація і пізнавальні інтереси школярів вивчаються в відриві від аналізу вміння вчитися.

Так, А.К.Маркова, визначаючи три типа відношення – негативне, нейтральне і позитивне, проводить чітку диференціацію останнього на основі включення учня в навчальний процес. [11; 14]

Тепер покажемо, як зв’язані різні типи відношення школяра до навчання з характером його мотивації і станом навчальної діяльності.

Для негативного відношення школярів до навчання характерно наступне: бідність і вузькість мотивів; пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; не сформовані вміння ставити цілі, переборювати труднощі; не сформована навчальна діяльність; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

Автор поділяє позитивне відношення до навчання на:

позитивне, неявне, активне;

позитивне, активне, пізнавальне;

позитивне, активне, особистіно-пристрастне.

При позитивному (неявному, активному) відношенні школярів до навчання в мотивації спостерігається нестійкі переживання новизни, любові до знань, ненавмисного інтересу; виникнення перших переваг одних навчальних предметів іншим; широкі соціальні мотиви обов’язку; розуміння і первинне усвідомлення цілей, поставлених вчителем.

При позитивному (активному, пізнавальному) відношенні школярів до навчання мотивація характеризується пере визначенням задач вчителя; постановкою нових цілей; народженням на цій основі нових мотивів; усвідомленням співвідношення своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність включає не тільки відтворення за зразками вчителя задач, способів дій, але і виникнення самостійно поставлених цілей, а також виконання дій за власною ініціативою.

При позитивному (активному, особистіно-пристрастному) відношенні школяра до навчання мотивація характеризується супідрядністю мотивів і їх ієрархією; стійкістю і неповторністю мотиваційної сфери; збалансованістю і гармонією між окремими мотивами; вмінням ставити перспективні і нестандартні цілі і реалізувати їх; передбаченням соціальних наслідків своєї навчальної діяльності і поведінки; вмінням долати перешкоди при досягненні цілі.

Звернімося до розгляду мотивів навчання, як невід’ємної складової навчальної мотивації. Під мотивом розуміється спрямованість школяра на певні сторони навчальної роботи, яка пов’язана з внутрішнім відношенням учня до неї.

Вивчаючи фактори, що спонукають дитину до навчання, виділяють два види мотивів учіння. [7; 14]

До видів мотивів можна віднести пізнавальні і соціальні мотиви. Якщо у школяра в ході навчання переважає спрямованість на зміст навчального предмету, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивів. Якщо у учня виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання, то говорять про соціальні мотиви.

І пізнавальні, і соціальні мотиви можуть мати різні рівні. Так, пізнавальні мотиви мають рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на здобуття нових знань – фактів, явищ, закономірностей), навчально-пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння способів здобуття знань, прийомів самостійного засвоєння знань), мотиви самоосвіти (орієнтація на здобуття додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення). Соціальні мотиви можуть мати наступні рівні: широкі соціальні мотиви (обов’язок і відповідальність, розуміння соціальної значущості навчання), вузькі соціальні, або позиційні, мотиви (прагнення зайняти певну позицію в відносинах з оточуючими, отримати їхнє схвалення), мотиви соціальної співпраці (орієнтація на різні способи взаємодії з іншою людиною).

Мотиви, навіть самі позитивні і різноманітні, створюють лише потенційну можливість розвитку учня, оскільки реалізація мотивів залежить від процесів ціле покладання, тобто вміння учня ставити цілі і досягати їх в навчанні. Цілі – це очікувані кінцеві і проміжні результати тих дій учня, які ведуть до реалізації їх мотивів.

Видами цілей в навчанні можуть бути кінцеві цілі (наприклад, отримати правильний результат вирішення) і проміжні цілі (наприклад, розрізнити спосіб роботи і результат, знайти декілька способів вирішення і ін.).

Рівні цілей пов’язна з рівнями мотивів; таким чином, виділяють широкі пізнавальні, навчально-пізнавальні цілі, цілі самоосвіти, соціальні цілі (наприклад, зайняти позицію в спілкуванні, знайти оптимальний спосіб співпраці і ін.).

При вивченні навчальної мотивації