визначає характер сприйняття об’єктів, створює емоційне збудження і спрямовує розумові і тілесні дії організму до цілі. Кожному інстинкту відповідає своя емоція, яка з короткочасного стану перетворюється в почуття як стійку і організовану систему диспозицій – схильну до дії. Таким чином, він намагався пояснити поведінку індивіда, яка спочатку закладена в глибинах його психофізіологічної організації прагнення до цілі. [12, ст. 13]

У 20-ті рр. ХХ ст. на зміну теорії інстинктів прийшла концепція, що спирається в пояснення поведінки людини на біологічні потреби. У цій концепції стверджується, що у людини і в тварин є спільні органічні потреби, що роблять однакову дію на їхню поведінку. Періодично виникаючі органічні потреби викликають стан збудження і напруження в організмі, а задоволення потреб – зниження (редукції) напруження.

Обидва поняття – “інстинкт” і “потреба” – мали один істотний недолік: їх використання не припускало наявності психологічних когнітивних чинників, пов’язаних із свідомістю, із суб’єктивними станами організму, що називаються психічними. Усилу даної обставини ці два поняття були замінені поняттям потягу – драйва. Потяг – прагнення організму до якогось кінцевого результату, суб’єктивно подане у вигляді деякої мети, чекання, наміру, що супроводжується відповідними емоційними переживаннями.

Крім теорій біологічних потреб людини, інстинктів і потягів, у ці ж роки (початок ХХ ст.) виник ще один напрямок – це поведінкова (біхевіористська) теорія мотивації. Біхевіористи відмічали, що термін “мотивація” достатньо загальний і недостатньо науковий, щоб експериментальна психологія під цією назвою фактично вивчає потреби, потяги (драйви), які мають чисто фізіологічну природу. Біхевіористи пояснюють поведінку через схему “стимул - реакція”, розглядаючи подразник як активне джерело реакцій організму. Для них проблема мотивації не має, так як, з їх точки зору, динамічною умовою поведінки являється реактивність організму, тобто його здібність відповідати специфічним чином на подразники. При цьому відмічається, що організм не завжди реагує на діючий стимул, а в зв’язку з цим в схему введений фактор (який назвали мотивацією), який пояснює відмінність в реакціях. Однак знову цей фактор звели до чисто фізіологічним механізмам: відмінність до чутливості організму до певного стимулу, до порогу відчуттів. Виходячи з цього, мотивацію почали розуміти як стан, функція якого в зниженні порогу чутливості організму на деякі подразники. В цьому випадку мотив розглядається як стабілізатор.

В другій половині ХХ ст. з’явились мотиваційні концепції Дж.Роттера, Г.Келлі, Х.Хекхаузена, Дж.Аткінсона, Д.Макклелланда, для яких характерним є признання ведучої ролі свідомості в детермінації поведінки людини. Когнітивні теорії мотивації сприяли введенню науку нових мотиваційних понять: соціальні потреби, життєві цілі, когнітивні фактори, цінності, очікування успіху, боязнь невдачі, рівень домагань. [12, ст. 12]

Р.Кеттелл побудував “динамічну решітку прагнень”. Він виділив мотиваційні диспозиції типу “ергів” ( від. грец. ergon – енергія, робота), в яких виділив свого роду біологічно обумовлені потяги, і “енграми”, природа яких міститься не в біологічній структурі, а в історії життя суб’єкта.

В багатьох зарубіжних мотиваційних концепціях центральних психічним

процесом, що пояснює поведінку є прийняття рішення. Ще У.Джеймс виділяв декілька типів прийняття рішення (формування наміру, прагнення до дії) як свідомого мотиваційного акту. Об’єкти думки, які затримують кінцеву дію або сприяє її, він називає основами, або мотивами даної дії.

Американський дослідник мотивації Г.Маррей разом з переліком органічних, або первинних, потреб, ідентичних основним інстинктам, виділеним У.Макдауеллом, запропонував список вторинних (психогенних) потреб, що виникають на базі інстинктоподібних потягів у результаті виховання і навчання. Це – потреби досягнення успіхів, аффіліація, агресія, потреби незалежності, протидії, поваги, приниження, захисту, домінування, привертання уваги, уникання шкідливих впливів, уникання невдач, заступництва, порядку, гри, неприйняття, осмислення, сексуальних стосунків, допомоги, взаєморозуміння. Крім цих двох десятків потреб, автор приписав людині такі шість: придбання, відхилення обвинувачень, пізнання, творення, пояснення, визнання й бережливість. [13, ст. 168]

Інша класифікація людських потреб за ієрархічно побудованими групами, послідовність яких вказує на порядок появи в цілому мотиваційної сфери, була запропонована А.Маслоу. Згідно з нею основою мотивів є потреби, що утворюють піраміду. Заданою концепцією всі потреби особистості поділяються на п’ять основних груп.

А. Фізіологічні потреби. Вони необхідні для виживання організму, є основою гомеостатичної регуляції. Це потреби в їжі, воді, відпочинку, сексуальному задоволенні, житлі тощо.

Б. Потреби в безпеці спонукають індивіда до діяльності, що забезпечить організму недоторканість, безпеку, нормальні і зручні умови життя.

В. Соціальні потреби (потреби в соціальних зв’язках). Вони також називаються потребами причетності. Головними з них є потреби в соціальному єднанні з групою і приналежності до неї; в соціальних контактах, у любові, у позитивному ставленні з боку інших, у соціальних взаємодіях як таких.

Г. Потреби в шануванні містить, по-перше, потреби в повазі з боку інших,

у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, талантів і чеснот; по-друге, потребу в самоповазі.

Д. Потреби самоактуалізації – це потреби особистості в реалізації своїх потенційних можливостей і здібностей, в “особистісному зростанні”, тобто розвитку власної особистості, у розумінні, осмисленні і розвитку власного ”Я”. [12; 20; 28]

П’ять груп потреб одночасно є й п’ятьма основними рівнями потреб, розташованими у вигляді строгої ієрархії.

Це означає, що потреби кожного вище розташованого рівня виникають (актуалізуються) тільки тоді, коли потреби всіх нижче розташованих рівнів задоволені. Наприклад, якщо людина відчуває сильний голод,