Задоволення потреб нижче розташованих рівнів є обов’язковою умовою і причиною актуалізації потреб вище розташованих рівнів. Наприклад, лише після того, як буде створена безпека, вникають потреби соціального порядку. Після того, як людина досягне їх задоволення (соціального визнання), вона починає відчувати потреби у повазі, самоповазі, власному вдосконаленні.

Нижчі потреби позначаються як “потреби дефіциту”, а вищі – як “потреби росту”: перші забезпечують виживання, а другі – розвиток особистості.

Оскільки з розвитком людини як особистості розширюються її потенційні можливості, потреба в самовдосконаленні ніколи не може бути задоволена цілком. Тому і процес розвитку мотивації необмежений.

Серед вітчизняних психологів початку ХХ ст., які піднімали питання про мотивацію поведінки людини , слід відмітити перш за все А.Ф.Лазурського, який опублікував в 1906 році книгу “Нарис науки про характери”. У ній достатньо велике місце відводиться докладному обговоренню питань, які пов’язані з бажанням і потягами, боротьбою мотивів і прийняттям рішення, стійкістю рішень (намірів) і здатністю до внутрішньої затримки стимулюючих імпульсів. [12, ст. 13]

Про потяги, бажання і “хотіння” людини , в зв’язку з питаннями про волю і вольові акти, міркував в своїх працях і інший вітчизняний психолог Н.Н.Ланге (1914). Частково він дав своє розуміння відмінностей від “хотінь”, вважаючи, що останні – це потяги, які переходять в активну дію. Для нього “хотіння” – це діяльна воля.

О.М.Леонтьєв визначав мотив як “опредметнену” потребу. Мотивування діяльності людини зумовлене діалектикою потреби та власне мотиву: до свого найпершого задоволення потреба “не знає” свого предмета, він ще має бути визначений. Тільки після виявлення предмета потреба набуває своєї конкретності, а її предмет, що сприймається, уявляється, мислиться людиною, - своєї збуджувальної, спонукальної, спрямовуючої функції, тобто стає мотивом. Саме предмет потреби – матеріальний чи ідеальний, чуттєво сприйнятий або даний тільки в уяві, в помисленому плані – може бути названий мотивом діяльності. У свою чергу, мотив зумовлює і спрямовує діяльність суб’єкта, постаючи в цілях, завданнях та інших складових процесу діяння. Мотиви, на думку О.М.Леонтьєва, можуть бути усвідомленими й не усвідомленими. З цією тезою погоджуються А.В.Петровський та ряд інших авторів. Водночас С.Л.Рубінштейн, Д.Н.Узнадзе та інші вчені підкреслюють саме “свідому природу” мотивації, що відрізняє мотив від інших збудників та спонук діяльності й поведінки (потреб, настанов, потягів тощо). [20, ст. 243]

Викладені підходи до визначення сутності мотивації людини процесі діяння, а також ті, що залишилися поза нашою увагою, демонструють здобуток психологічної науки в дослідженні та обґрунтуванні природи даного психологічного явища. Можливо, саме в “змістовному перетині” цих підходів, концепцій, теорій висвітлюється достеменна сутність досить складного, синтезованого, багатоманітного у своїх конкретних виявах феномена.

1.1.3. Мотивація навчальної діяльності та її типи.

Навчальна мотивація визначається як особливий вид мотивації, яка включена в навчальну діяльність учня. Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається цілим рядом специфічних для цієї діяльності факторів. По-перше, вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність; по-друге, - організацією освітнього процесу; по-третє, - суб’єктивними особливостями учня (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, рівень домагань, самооцінка, його взаємодія з іншими учнями тощо); по-четверте, - суб’єктивними особливостями вчителя і перш за все системою його відношень до учня; до справи; по-п’яте, - специфікою навчального предмету.

Навчальна мотивація, як і будь-який її вид, системна. Вона характеризується спрямованістю, стійкістю і динамічністю. Так, в працях Л.І.Божович і її співробітників, на матеріалі досліджень навчальної мотивації школярів відзначалося, що вона стимулюється ієрархією мотивів, в якій домінуючими можуть бути або внутрішні мотиви, які пов’язані із змістом цієї діяльності і її виконанням, або широкі соціальні мотиви, які пов’язані з потребою дитини зайняти певну позицію в системі суспільних відносин. [11, ст. 224]

В цілому мотивація постає як складне психологічне утворення, яке поєднує усвідомлювані та не усвідомлювані індивідом потяги, спонуки та очікування в процесі формування індивідуального способу діяння у світі через засвоєння та продуктивну реконструкцію загальнолюдського досвіду в пізнанні та перетворенні світу.

Щоб правильно зрозуміти дії учня, перш за все слід зрозуміти мотиви цих дій, які можуть бути різними, навіть в випадку виконання зовні одних і тих самих дій, досягнення одних і тих же цілей.

А.Н.Леонтьев розрізняє поняття “мотив” і “ціль”. Ціль – це передбачений

результат, який представляється і усвідомлений людиною. Мотив – це стимул до досягнення цілі. Розрізняють мотиви розуміючі і реально діючі. Школяр розуміє, чому потрібно вчитись, але це ще не спонукає його займатися навчальною діяльністю. При певних умовах зрозумілі мотиви стають реально діючими. Наприклад, першокласник намагається відтягнути приготування домашнього завдання. Він знає, що йому потрібно робити уроки, в іншому випадку він засмутить батьків, отримає погану оцінку, що навчатись – це його обов’язок тощо. Проте всього цього може бути недостатньо, щоб заставити дитину готувати уроки. Якщо дитині зробити зауваження – “не підеш гуляти!”, то воно може подіяти, і вона виконає домашнє завдання. В свідомості дитини, безсумнівно, існують і інші мотиви (отримати хорошу оцінку, виконати свій обов’язок), але це тільки розуміючі мотиви. Вони для неї психологічно недійсні, а справжньо дійсними є мотив “отримати можливість погуляти”. В кінцевому результаті, внаслідок задоволення цього мотиву (дитині довелось добре вивчити уроки) вона отримала хорошу оцінку. Проходить деякий час, і дитина сама сідає