ЗМІСТ

Передмова

Особливістю сучасного етапу розвитку нашого суспільства є зростання ролі гуманітарних знань у підготовці фахівців різних профілів.
Значне місце у системі гуманітарного знання належить психолого-педагогічний наукам. У відповідності з основними положеннями державної національної програми “Освіта” (Українв ХХІ століття) у всіх вищих закладах освіти введений інтегрований курс “Основи психології і педагогіки”. Який читається для студентів всіх спеціальностей.
Мета вивчення курсу – одержати знання про закономірності психосоціального розвитку людни як індивідуальності і особистості, умови і шляхи рокритя та еалізації її потенційних можливосей на основі самопізнання а самовдосконалення в процесі життя, діяльності, спілкування.
Особливістю запропонованого посібника є те, щопедагогічні сапекти розвитку особистості представлені в ньому переважно в єдності з психологічними. Це на думку авторів. Сприяє формуванню систематичності знань, їх кращому завоєнню.
Структура посібника відповідає програмі та змісту лекційного курсу. Студентам пропонується для вивчення найбільш важливі у практичному відношенні та найбільш актуальні теоретичні положення вітчизняної та зарубіжної психології і педагогіки. Серед них – проблеми спілкування, зміцнення психологічного і фізичного здоров’я, психолого-педагогічні закономірності формування професіоналізму; сучасні методи підготовки менеджерів; проблеми розвитку особистості та інше.

Тема 1.

Предмет, завдання і методи педагогіки.

Предмет, завдання і методи психології.

Педагогіка – це сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання, освіти.

Вивчення педагогіки визначається об’єктивною потребою у підготовці людини до життя і праці. Предмет педагогіки – цілісний процес виховання, освіти і розвитку особистості, підготовки до життя і праці в суспільстві. Педагогіку слід розглядати у єдності трьох її сторін: науки, практики і мистецтва.
Як наука педагогіка досліджує закономірності педагогічних явищ і процесів; обгрунтовує принципи, зміст, форми і методи навчання і виховання; узагальнює передовий педагогічний досвід і створює на цій основі педагогічні теорії.
Як галузь суспільної практики педагогіка – це праця всіх тих, хто професійно займається навчанням і вихованням дітей, молоді, студентства, підготовкою і перепідготовкою фахівців.

Педагогіку також можна розглядати як мистецтво виховання. Воно виражається в умінні знайти найбільш гуманні і водночас найбільш ефективні засоби навчально-виховного впливу, які сприяють нормальному різнобічному розвитку особистості.
Найбільш відомими педагогічними творами різних часів є “Велика дидактика” – Я.А. Коменського; “Еміль або про виховання” – Ж.-Ж. Руссо; “Лінгард і Гертруда” – Й. Песталоцці; “Людина як предмет виховання” – К.Д. Ушинського; “Народна педагогія” – О.В. Духновича; “Як любити дітей” – Я. Корчака; “Педагогічна поема” – А.С. Макаренка; “Серце віддаю дітям” – В.О.Сухомлинського, праці сучасних педагогів-новаторів та ін.
Методи науково-педагогічних досліджень прийнято поділяти на дві групи: теоретичні і експериментально-емпіричні.
До першої групи належать методи аналізу, синтезу, моделювання, структурно-логічний метод та ін.
До другої групи належать методи спостереження, експерименту, анкетування, тестування, бесіди, вивчення навчальної документації, педагогічні ситуації та ін.

Педагогіка також користується деякими методами психології, соціології, математичними та статистичними методами обробки інформації.

Основними категоріями педагогіки є виховання, навчання, освіта.
Категорія “виховання” використовується у двох основних значеннях.

1. Виховання як загальне поняття – відбиває найбільш широке коло явищ у часі і просторі; на його основі утворюються більш вузькі поняття (дошкільне виховання, сімейне, військове, розумове, моральне, естетичне, економічне, екологічне і т.д.)

2. Виховання у вузькому розумінні – це цілеспрямований процес формування особистості під впливом педагогічної діяльності.

Виховання завжди має конкретно-історичний характер, воно виникло у первісному суспільстві і буде існувати завжди, як і потреба у пристосуванні підростаючих поколінь до умов суспільного життя.

Основним механізмом виховання є засвоєння та відтворення підростаючими поколіннями основних елементів соціального досвіду людства.
На кожному етапі історичного розвитку постають специфічний ідеал виховання, його форми і методи. Відомі ідеали “лицарського виховання”, “виховання джентльмена”, “комуністичного виховання”, “українського національного виховання” та ін.
На зміст та результати виховання впливають такі фактори як:–

особливості державного устрою;–

культурно-національний контекст;–

система освіти і виховання, що вже склалася;–

загальний стан розвитку суспільства, його потреби, виховні ідеали, настрої, смаки і традиції.

Найбільш складною є виховна робота з молоддю в періоди соціальних і економічних криз, швидких і кардинальних змін, коли старші покоління значною мірою втрачають свій авторитет у молоді, а отже їх виховуючий вплив зменшується, а вічна проблема конфлікту “батьків і дітей” загострюється. Суспільство шукає нові цінності і вже на їх основі реформує систему освіти і виховання.

Поняття “освіта” використовується у педагогіці у трьох основних значеннях: процес, результат і система.

1. Освіта як процес – це організація спеціальних видів діяльності, спрямованих на засвоєння певної суми знань, умінь, навичок, досвіду діяльності і відносин.

2. Освіта як результат – це досягнутий рівень у засвоєнні знань і досвіду діяльності і відносин.

3. Освіта як система – це сукупність державних і недержавних установ і органів управління освітою, в рамках яких здійснюється процес виховання людини.

Отже, освіта завжди передбачає одночасне функціонування процесів виховання і навчання.

Навчання – це цілеспрямований процес взаємодії вчителя і учнів, у ході якого відбувається засвоєння знань, формування вмінь і навичок.
Навчання є одним з основних чинників розвитку людського індивіда. Водночас, його ефективність залежить від таких педагогічних чинників як: тип, характер, форми, методи навчання, його зміст, методика викладання, матеріально-технічна база, професійна майстерність педагогів та ін.
Наприклад, ефективність навчання вища за умов використання різноманітних форм і методів навчання, наявності сучасних підручників, високої кваліфікації викладачів тощо.
Виховні та освітні завдання реалізуються за допомогою системи форм, методів та прийомів навчання і