4. Структура особистості за З. Фрейдом:–

“Его” – виконує функції захисту від тиску соціального середовища. Напівнесвідоме “Его” опирається свідомому “Супер-его”.–

“Супер-его” – керується принципом дотримання соціальних норм.–

“Ід” – керується прагненням до насолоди.

Принцип Его – реальність, а спосіб його функціонування – вироблення захисних механізмів у стані тривоги. Фрейд стверджував, що у залежності від виховання вже на перших стадіях дитинства виробляються способи захисту “Его”, які перетворюються на риси характеру особистості дорослого.

Отже, завершуючи розгляд основних теоретичних положень про сутність особистості, наведемо ряд визначень цього поняття, що належать відомим психологам.

“Особистість – це суб’єкт і об’єкт суспільних відносин” (А.Г.Ковальов)

“Особистість – суб’єкт діяльності” (О.Н.Леонтьєв)

“Особистість – дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому” (К.К. Платонов)

“Особистість – сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються зовнішні впливи” (С. Л. Рубінштейн)

Одним з практичних завдань психології є створення типології особистості. Спроби створити систему психологічних типів людей відомі ще з часів Стародавньої Греції. Зокрема, Геракліт поділив всіх людей на два класи: тих, хто керується Логосом, розумом і керує своїми потребами; та тих, ким володіють пристрасті і бажання, і хто мало чим відрізняється від тварин.

В Античній Греції і Стародавньому Римі розроблялись різні типології людей. Платон вважав, що у представників різних станів і народностей переважають різні частини душі. Наприклад, у філософів – розум, у воїнів – мужність.

Цікавою є портретна типологія людей по моральних якостях, яка була намічена Теофрастом і зафіксувала соціальні типи свого часу.
Пізніше, вже у ХУІІІ ст. виникнення фізіогноміки І.Г. Лафатера і френології Ф.Галля було спробою відгукнутися на необхідність швидкої орієнтації у людях.
У новий та новітній час спроби створити більш досконалі типології належать філософам, соціологам, психологам. У науковій літературі описані близько 40 різних типологій особистості. Наведемо приклади.

Традиційно психологічна наука поділяє людей на два типи:–

людей відчуття (емоційний тип)–

людей мислення (раціональний тип)

Психологія і соціологія відповідно:–

ідеалістів–

реалістів (прагматиків)

Психофізіологія бере за основу тип вищої нервової діяльності:–

люди з сильним типом (флегматик, холерик, сангвінік)–

люди зі слабким типом (меланхолік)

Користуючись типологічним методом вивчення особистості К.Абульханова- Славська виділила:–

екстенсивний тип–

інтенсивний тип

а Карл Густав Юнг -–

екстровертивний (екстраверт)–

інтравертивний (інтроверт)

У залежності від ставлення до соціальної активності соціальні психологи розрізняють:–

активний тип–

пасивний тип

Цікавою є соціально-психологічна типологія, створена за характером зв’язку само- і взаємооцінювання:–

самооцінка не залежить від оцінки себе самого іншими людьми і своєї оцінки інших людей. Самооцінка постійно висока. (Егоцентричний тип).–

самооцінка через порівняння себе із іншими людьми, опора на оцінки інших людей і себе самого іншими людьми. Самооцінка постійно позитивна. (Колегіальний тип).–

самооцінка через “репутацію”, тобто через оцінку себе іншими. (Директивний тип – з позитивною репутацією; егоїстичний – з негативною репутацією). Переважають негативні оцінки на адресу інших людей.–

самооцінка через порівняння з іншими, але шляхом орієнтації на норми, а не на їх відношення. Самооцінка середня, нестійка, потреба оцінювати інших і одержувати їх оцінку виражена слабо. (Функціональний тип)–

самооцінка проявляється як упевненість у доброму ставленні інших і разом з тим як потреба їх критично оцінювати. (Ініціативний тип).–

самокритичність, не пов’язана зі своєю оцінкою інших і оцінкою іншими людьми себе. Самооцінка не постійна, нестійка. (Рефлексивний тип).

У сучасній науково-популярній літературі з психології та етики ділових взаємин можна зустріти різноманітні типології людей, що зустрічаються в ситуаціях, пов’язаних з працею. Наприклад, Джон Ягер називає такі типи: “розвідник”, “наставник”, “хвалько”, “оповідач”, “маніпулятор”, “офіційний господар”, “неофіційний господар”, “неврастенік”, “стурбований”, “той, що виношує приховані плани” і ін.
Формування особистості як соціальної якості індивіда відбувається з перших хвилин життя в процесі його соціалізації і виховання. Соціалізацією називається процес і результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду людства, що здійснюється у спілкуванні і діяльності. Соціалізація може відбуватись як в умовах стихійного впливу на особистість різних факторів, так і в умовах цілеспрямованого навчально-виховного впливу. З точки зору вітчизняної педагогічної науки провідним чинником соціалізації є виховання.
У соціальній психології виділяються три сфери, у яких, передусім, здійснюється становлення особистості. Це – сфера діяльності особистості, сфера її спілкування, її самосвідомість. Загальною умовою та механізмом соціалізації особистості у кожній з цих трьох сфер є процес поширення, примноження та ускладнення соціальних зв’язків (оволодіння новими видами діяльності; розширення та збагачення спілкування; самопізнання та самовдосконалення в процесі спільної діяльності та спілкування з іншими людьми).
У процесі соціалізації виділяються окремі фази або стадії, кожна з яких має свій зміст, завдання та результат. Войтко В.І. виділяє шість таких фаз:–

виховання у сім’ї;–

встановлення початкових позародинних соціальних зв’язків ( в основному в процесі гри);–

оволодіння основами знань, суспільним досвідом, яке співпадає з завершенням фізіологічної і психологічної зрілості;–

специфічна стадія:

а) для призовників – служба у війську

б) для значної частини молоді – робота у різних галузях господарства

в) для частини – навчання у вузах–

перехід до самостійної роботи у виробничих чи творчих колективах;–

інволюційні процеси в організмі, послаблення соціальних зв’язків.

Інші автори пропонують більш загальну структуру соціалізації, яка складається з трьох стадій: дотрудової, трудової і післятрудової.
Сучасна наука, зокрема, дитяча психологія, психологія розвитку, педагогіка, підкреслює і наголошує на особливій важливості раннього етапу соціалізації - раннього та дошкільного дитинства і пропонує батькам і вихователям великий арсенал психолого-педагогічних методів та засобів раннього та дошкільного виховання дітей. Особливе значення надається спілкуванню старших з дітьми.
Соціальні групи, у яких особистість прилучається до системи норм і цінностей суспільства, називаються інститутами соціалізації. До них належать: сім’я, школа та інші