заклади освіти та виховання, неформальні об’єднання молоді, громадські організації тощо.
В процесі соціалізації людина набуває ряду соціальних за своєю природою якостей (які не є природженими). Зокрема, формується тип спрямованості, соціальна позиція, соціально-психологічний тип особистості, тип соціального мислення, система соціальних установок.
Оскільки людський індивід завжди є включеним у певні великі і малі соціальні групи (наприклад, належать до певної соціальної верстви, етносу, нації, то у процесі соціалізації він стає носієм національно-типових рис та соціально-типових рис характеру.
У нормальних та сприятливих умовах соціалізації у людини формується просоціальна спрямованість особистості, тобто її мотиви, потреби, інтереси, вчинки тощо не вступають у протиріччя з суспільними або ж співпадають з ними.
Інколи, результатом соціалізації може бути асоціальна або антисоціальна спрямованість особистості. Асоціальна спрямованість означає, що особистість не вважає і не бачить себе членом суспільства, не поділяє його основних цінностей, а створює свої, альтернативні, які культивує і вважає єдино істинними. Характерними рисами асоціальної особистості є нехтування нормами етики, етикету, байдужість до правил, відособленість, соціальна пасивність та ін. Разом з тим, асоціальна спрямованість не означає ворожість або небезпеку для суспільства.
Результатом соціалізації може бути і антисоціальна спрямованість особистості. Позицію її у цьому випадку можна назвати такою, що входить у протиріччя з загальними інтересами суспільства, наносить йому пряму шкоду або несе цілком реальну загрозу. Антисоціальну спрямованість мають,наприклад, злочинні угрупування та їх члени.Типовими якостями характеру особистості з антисоціальною спрямованістю є корисливість, егоїзм, жорстокість,високий рівень домагань, агресивність, байдужість та нечесність, зухвальство та ін. Все це не означає, що у приватному житті таким людям не властиві почуття любові, ніжності, відданості та ін.
Значну роль у регуляції соціальної поведінки людини відіграють її соціальні установки. Соціальна установка – це неусвідомлений стан готовності людини певним чином сприймати, оцінювати і діяти по відношенню до інших людей або об’єктів. З психологічної точки зору, наприклад, перевиховання - це зміна неправильних соціальних установок і заміна їх на правильні, тобто просоціальні. Установка тісно пов’язана з суб’єктивними орієнтаціями і цінностями особистості, тому вона впливає на діяльність та поведінку. Змінити їх практично неможливо, якщо установки залишаються незмінними.
Виділяють смислові, цільові та операціональні установки. Смислова установка виражає відношення особистості до тих об’єктів, які мають особистісний смисл (сенс). Смислові установки містять :
1. Інформаційний компонент (погляди на світ і образ того, до чого людина прагне).
2. Емоційно-оціночний компонент (антипатії і симпатії по відношенню до значимих об’єктів).
3. Поведінковий компонент (готовність діяти по відношенню до об’єкту, який має особистісний смисл).
На відміну від цільових і операціональних установок, які змінюються в ході навчання під впливом переконання, інституцій, зміст смислових установок завжди зумовлений зміною самої діяльності суб’єкта.
Цільові установки викликаються цілями, які мають стійкий характер перебігу дій. У випадку переривання дії цільові установки проявляються у вигляді тенденцій до завершення перерваної дії (ефект незавершеної дії).
Операціональна установка має місце у процесі розв’язання задачі на основі врахування умов ситуації та імовірного прогнозування цих умов, що спирається на минулий досвід поведінки у подібних ситуаціях. Вони проявляються у стереотипності мислення, конформності особистості і т.п.
У соціальній психології функції установки, її ефекти і зміст розкриваються при вивченні її ролі у регуляції діяльності. Основні функції установки в діяльності такі:
а) вона визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер протікання діяльності, виступає як механізм її стабілізації, що дозволяє зберегти її спрямованість у ситуаціях, що безперервно змінюються.
б) установка звільняє суб’єкта від необхідності приймати рішення і дозволяє довільно контролювати перебіг діяльності у стандартних ситуаціях.
в) установка може проявитись як фактор, що обумовлює інертність діяльності і утруднює пристосування суб’єкта до нових ситуацій.
Психологія особистості – одна з перспективних галузей гуманітарних знань. ЇЇ подальший розвиток буде сприяти не лише розвитку науки, але і практики виховання та психологічної допомоги людям у складних ситуаціях життя та діяльності.
Питання для самоконтролю по темі 4.
1. Зміст понять “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”.
2. У чому проявляється специфіка дослідження проблем розвитку особистості у соціології, філософії, педагогіці і психології.
3. Основні властивості особистості.
4. Критерії нормального розвитку особистості.
5. Критерії оптимально функціонуючої особистості за А.Маслоу.
6. Структури особистості (різні підходи).
7. Основні типи особистості.
8. Що таке соціалізація? Які її основні сфери?
9. Стадії (фази) соціалізації.
10. Інститути соціалізації.
11. Типи спрямованості особистості.
12. Що таке соціальна установка? Яка роль установки в діяльності особистості?
Тема 5.
Особистість у системі міжособових відносин.
Усе своє життя людина, як соціальний індивід, спілкується з іншими людьми, вступає з ними у складні міжособові відносини.
Те, що спілкування буває за своєю якістю різним, кожний знає по собі. Нормальне спілкування – це задоволення, установка на подальші контакти. І навпаки : якщо особу щось гнітить вона уникає зустрічі. Це означає, що спілкування не склалось. Добре якщо можна просто розійтись. А якщо мова йде про батьків і дітей, подружжя, закоханих, компаньйонів або спортсменів однієї команди, членів однієї бригади? Якщо це ситуація типу: вчитель – учень, керівник – підлеглий? Тоді вона перестає бути такою простою. Оздоровити такі ситуації можна лише за допомогою спеціальних знань і навичок, великого бажання і вольових зусиль. Що ж таке спілкування? Які його закономірності? Спілкування – це складний процес встановлення і розвитку контактів між людьми, обумовлений потребами у спільній діяльності, який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, взаємне сприйняття і розуміння. Спілкування – завжди мотивоване, його мотивами є: інтерес, потреба, звичка, мода та