/>
У спілкуванні конфлікти можуть відігравати деструктивну, конструктивну і стабілізуючу роль. Деструктивний конфлікт виникає, якщо один з опонентів для досягнення своїх цілей використовує методи, що несумісні з моральними нормами, або встановленими правилами, принижує гідність партнера. Деструктивний конфлікт веде до руйнування встановлених норм, погіршення психологічного клімату взаємодії, поглиблення протиріч і непорозуміння між людьми.
Конструктивні конфлікти сприяють підвищенню стабільності у відносинах між людьми, вони спрямовані на створення сприятливих умов для подальшої спільної роботи. Такі конфлікти є джерелом самовдосконалення і саморозвитку особистості. Умовою конструктивності конфлікту є коректність у виборі оцінок, суджень, які не повинні виходити за межі ділових аргументів.
Соціальне значення стабілізуючих конфліктів полягає у тому, що вони сприяють усуненню відхилень від встановлених норм.
Кожній людині властивий індивідуальний стиль поведінки у конфліктних ситуаціях. У соціальній психології розглядається п’ять основних типів поведінки людей у ситуації конфлікту: суперництво – супроводжується відкритою боротьбою за свої інтереси; співробітництво – спрямоване на пошук рішення, яке б задовольнило інтереси всіх сторін; компроміс – згода, порозуміння з опонентами, яка досягається шляхом взаємних поступок; уникнення – намагання вийти з конфліктної ситуації не вирішуючи її і не вступаючи у відкритий конфлікт; пристосування – проявляється у конфліктній ситуації як відмова від особистих інтересів.
Джерела конфліктів між людьми багаточисельні і різноманітні. Наприклад, у сфері ділового спілкування джерелами конфліктів є такі, як нечіткість у визначенні прав і обов’язків учасників взаємодії (при такій ситуації неформальні лідери починають брати на себе керівні функції); невдоволеність людей своєю працею (не подобається робота, низька оплата); недоліки в індивідуальному стилі керівництва спільною діяльністю (авторитарний і ліберальний стилі керівництва є потенційними джерелами конфліктів керівника з підлеглими.
Зокрема, недоліки у керівництві проявляються у тому, що керівник намагається: уникати крайніх оцінок діяльності підлеглих, як низьких так і високих, користуючись середніми (помилка центральної тенденції); оцінювати підлеглого, його якості та діяльність з протилежних, ніж свої власні, позицій (помилка контрасту); давати надто високу оцінку підлеглим (помилка поблажливості); оцінювати людей і їх роботу, порівнюючи їх з іншими (помилка близькості), та інші.
У виховній практиці джерелами конфлікту виступають:*
авторитарний стиль взаємовідносин. Конфлікт супроводжується надмірною емоційністю дорослого, різким тоном, грубістю, нетерпимістю до критики на свою адресу. Як правило в результаті порушуються норми педагогічної етики і такту, принижується гідність учня. У такій ситуації конфлікт вирішується за рахунок тиску, покарання, суворого контролю. В результаті цього відкритий конфлікт часто переходить у скритий.*
ліберальний стиль взаємовідносин. Дорослі уникають будь-яких непорозумінь з дітьми або через те, що вони байдужі до того що сталось, або через те, що бояться загострити відносини з ними. Як правило, самостійно вирішити конфліктну ситуацію діти не можуть, а тому конфлікт може бути тривалим.*
етико-психологічна непідготовленість дорослих до роботи з дітьми і молоддю, їх професійна некомпетентність: наявність постійно діючих зовнішніх факторів (індивідуальні особливості дітей і дорослих: дітей – невміння оцінити ситуацію, слабо розвинене логічне мислення, надто висока самооцінка; дорослих – консервативність педагогічного мислення, відсутність педагогічного такту, хворобливої реакції на поведінку дітей).
Для того, щоб міжособове спілкування задовольняло потреби людей, воно повинно відповідати ряду психологічних вимог. Для їх аналізу скористуємося підходом Г.М. Андрєєвої.
Спілкування як комунікація.
Спілкування – це обмін інформацією між тими, хто спілкується (комунікантами): почуттями, уявленням, інтересами, настроями, установками і т.д. Основною одиницею процесу спілкування є комунікативний акт.
Комунікативні акти відрізняються за :*
змістом: виробничі, побутові, міжособистісно – сімейні, науково – теоретичні.*
формою: прямі, опосередковані (листування).*
за типом зв’язку: односторонні і двосторонні (глядач в кіно, театрі, читач книги)*
за ступенем взаємовідповідності комунікантів: (високий, задовільний, незначний, незадовільний, від’ємний)*
за результатами (від негативного – “зовсім невірно мене зрозумів”, до повного взаєморозуміння)
Комунікативний акт має складну структуру:–
комунікантів–
комунікативні дії–
зміст, значення, форму повідомлення–
канал зв’язку
У спілкуванні інформація повинна не просто бути сприйнята, але й зрозуміла. Тому у кожному комунікативному акті крім діяльності і спілкування є ще пізнання.
Дуже важливо, що у спілкуванні партнери через посередництво системи знаків можуть вплинути один на одного. Іншими словами – обмін такою інформацією обов’язково передбачає вплив на поведінку партнера. Але комунікативний вплив, як результат обміну інформацією можливий лише за умови, якщо комунікатор і репіцієнт говорять “однією мовою“, точно володіють єдиною або подібною знаковою системою. Проте володіння партнерами одними і тими самими термінами ще не означає розуміння. Існує ще щось крім лінгвістичного контексту. Передача будь – якої інформації реалізується за допомогою знаків і знакових систем.
Спеціальна наука про знаки – семіотика. Ми всі семіотичні, жінки більше ніж чоловіки, семіотичні в одязі, макіяжі, рухах. Свої семіотики є у військових і релігійних культах тощо.
Існує п’ять видів комунікативного процесу:–
вербальна комунікація –
кінетика–
паролінгвістика–
проксеміка–
візуальний контакт
Кожний з них має свої засоби передачі інформації.
Вербальна комунікація використовує у якості знакової системи людську мову. При такому засобі комунікації менше всього губиться смисл повідомлення. В процесі вербальної комунікації відбувається зміна “комунікативних ролей”. Діалогічна мова , як специфічний вид розмови , являє собою послідовну зміну комунікативних ролей. Чотири інших види комунікативного процесу об’єднуються поняттям “невербальна комунікація”.
Оптико – кінетична система знаків включає в себе міміку, жести, пластику, експресію. Чарльз Дарвін ще у 1872 році описав види і способи вираження емоцій у людей і тварин. З того часу вченими виявлено більш ніж тисячу різних жестів.
Сучасна наука встановила, що лише невелика частина інформації у процесі спілкування передається вербальними засобами, а основна – невербальними: звуковими сигналами, (включаючи тональність голосу,