інтонацію та інше) жестами, позами, мімікою. Роль жестів у спілкуванні підтверджують дані експериментів. Один із них такий: групу студентів попросили відвідати ряд лекцій, сидіти розслаблено і невимушено, не закладаючи ногу на ногу, не складаючи рук на грудях. В кінці лекції був проведений тест на засвоєння матеріалу, а також фіксувалось ставлення до лектора. Друга група студентів виконала теж саме, але вони слухали лекції із складеними на грудях руками, міцно стиснутими кулаками. У цій групі було засвоєно на 38 % менше інформації. Руки відіграли роль бар’єру. Про лектора і саму лекцію враження були більш критичними.
В психологічній літературі описані такі види жестів: жести довіри, відкритості, віддзеркалювання, захисту, незгоди, недовіри, напруги, домінування, погрози, готовності, самоконтролю, нервозності та інше.
Паралінгвістична і екстралінгвістична системи знаків являють собою також “добавки“ до вербальної комунікації. Паралінгвістична система – це система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система – це включення у мову пауз, покашлювання, сміху, плачу, темп мови. Всі ці доповнення виконують функцію фасцинації: збільшують семантично значущу інформацію за допомогою немовних засобів.
Простір і час організації комунікативного процесу є також особливою знаковою системою, несуть смислове навантаження як компоненти комунікативних ситуацій. Так, наприклад, розміщення партнерів обличчям один до одного сприяє виникненню контакту, символізує уважність до того, хто говорить, у той час як оклик у спину також може мати певне значення – негативне. Експериментально доведено переваги деяких просторових форм організації спілкування як для двох партнерів, так і в масових аудиторіях.
Спеціальна галузь знань, яка вивчає норми прострної і часової організації спілкування називається проксемікою. Різні культури виробили свої нормативи стосовно часових і простірних характеристик організації спілкування. Американський антрополог Е. Холл був одним із засновників проксеміки. Його дослідження у цій галузі (60-ті роки ХХ ст..) призвели до нового розуміння наших взаємовідносин з іншими людьми. У проксеміці прийнято виділяти кілька територіальних зон спілкування, які впливають на характер спілкування. –
Перша зона (від 15 до 50 см.) – інтимна є основною, оскільки саме її людина оберігає так, ніби-то це її найдорожча цінність. У цю зону дозволяється проникати лише тим людям, хто знаходиться у тісному емоційному контакті це: діти, батьки, друзі, кохані, лікарі. –
Друга зона (від 0,5 м до 1,2 м) – міжособистісна відстань. Це та відстань, яка розділяє людей на зустрічах, офіційних прийомах, на вечірках. Це нормальна відстань для розмови двох людей.–
Третя зона (від 1,2 м до 3,5 м) – соціальна відстань. На такій відстані люди прагнуть “тримати“ сторонніх і тих, кого вони мало знають.–
Четверта зона ( більше 3,5 метра) – публічна відстань. На такій відстані зручно стояти перед аудиторією, подавати команди, накази тощо. Інтимність тут повністю втрачається.
Отже, відстань впливає на характер і тривалість міжособових контактів.
У Європейській культурі існують неписані правила поведінки в умовах скупченості (в ліфті, транспорті, у натовпі). А саме: –
ні з ким не розмовляти, навіть із знайомими.–
не рекомендується дивитись прямо в обличчя інших людей –
вираз обличчя повинен бути максимально нейтральним–
в транспорті далекого слідування найкраще читати –
чим тісніше у транспорті, тим стриманішими повинні бути рухи.
Поведінка людей у натовпі характеризується високою агресивністю саме тому, що індивідуальний простір кожного стає все меншим, кожен стає у ворожу позу і у будь – який момент може виникнути бійка.
Остання з систем засобів спілкування – візуальне спілкування – “контакт очей“, допомагає глибше зрозуміти почуття людини, які вона не завжди виражає словами або жестами. Всі невербальні засоби спілкування значно полегшують передачу інформації і збагачують її смисл. Значну інформацію про людину дають також графологія,
фізіогноміка, хіромантія, астрологія, але ця інформація доступна лише спеціалістам у цих галузях знань.
Розглянемо тепер другий аспект (функцію) спілкування – перцептивний.
Перцепція у соціальній психології – це сприймання партнера по спілкуванню: його фізичних даних, поведінки, формування уявлення про його здібності, емоції, інтелект характер, думки, наміри установки і інтерпретації\я на цій основі його вчинків і поведінки. Отже, перцепція – це не лише сприймання, але й пізнання та розуміння іншої людини. Перцептивний процес складний. Він обумовлений багатьма суб’єктивними чинниками. Які ж його механізми?
Одним з найпростіших способів розуміння іншої людини є ідентифікація (уподібнення) з нею. Поставити себе на місце іншої людини – найлегший спосіб зрозуміти її ситуацію.
На відміну від ідентифікаціі, яка є процесом раціональним, емпатія – це афективне розуміння.
Ситуація партнера не обмірковується, а відчувається на емоційному рівні.
У багатьох випадках пізнання людини іншою людиною зводиться до віднесення її до певної категорії людей. У цьому випадку діє механізм узагальнення (“люди з квадратним підборіддям“ – вольові, “люди з високим чолом“ – розумні , “люди в окулярах “інтелігентні, і т.п.). Діє і механізм “приписування” особистості цілих наборів певних якостей на основі віднесення її по окремих якостях до певного класу осіб. Саме цей психологічний механізм використовували у різні часи різного роду самозванці, підставні особи, шахраї, авантюристи тощо.
Часто враження про людину складається на основі випадкових асоціацій, зовнішньої подібності фактично зовсім різних людей. У юнацькому віці закохуються у тих, хто зовні подібний на відомих співаків, артистів, спортсменів. На процес сприймання людини людиною сильно впливають “еталони“, “уявлення – зразки“ (“поганий учень“, “блискучий оратор“, “красуня“, “чиновник – бюрократ“ і т.д.). Це – певні мірки, шаблони, які формалізують і спрощують пізнання індивідуальності людини. Певна упередженість в оцінці людей,