як позитивній так і негативній, формується в результаті тривалого спілкування з певним контингентом людей (студенти, хворі, наркомани, солдати, науковці, священики та інші).
У перцептивному процесі є ще одна закономірність: особистий погляд людини на інших людей завжди несе на собі відбиток її власних рис характеру, її особистої сили і слабкості. Доведено, що чим більше подобається людина, тим вище оцінюються її позитивні якості. В загальному правильне розуміння людини як особистості виникає при не дуже тривалому, а, головне, не дуже тісному знайомстві з нею. У протилежному випадку важко подолати тенденції поблажливості і фаворитизму по відношенню до старих знайомих або необ’єктивність негативного характеру при оцінці своїх недругів.
Розвиток тісних контактів між людьми може призвести до того, що суб’єкт буде із запізненням фіксувати або навіть зовсім не помічати зміни у внутрішньому світі іншої людини і будувати свою поведінку, виходячи з застарілих уявлень (“ефект ореола”). У перцептивному процесі велику роль відіграють також почуття, зокрема естетичні смаки, установки та уявлення.
Кожна людина характеризується індивідуальними особливостями перцептивної діяльності. У практиці спілкування склалися знання про такі типи соціальної перцепції: синтетичний, аналітичний, аналітико – синтетичний, емоційний.*
У синтетичному сприйманні проявляється схильність до узагальненого відображення явищ і змісту того, що відбувається. Людина з таким типом сприймання коротко і узагальнено характеризує своїх партнерів: “Дисциплінований, виконавчий, добросовісний“, або “Невихований, розбещений“, не проявляє схильності до аналізу причин вчинків. Самі вчинки оточуючих для такої людини перестають бути суттєвими.*
Для осіб з аналітичним типом сприймання характерне прагнення виділити і проаналізувати деталі. Вони ретельно вдаються у всі обставини, подробиці і нерідко ускладнюється розуміння головного смислу явища. Діалог з такою людиною нелегкий і вимагає від партнера по спілкуванню точності у формулюваннях і чіткого дотримування основної ідеї розмови. Для педагога з таким типом сприймання небезпека полягає в тому, що за дрібними вчинками учня він може не помітити стержневих рис його особистості.*
У людей з аналітико – синтетичним типом сприймання в рівній мірі проявляється прагнення до розуміння смислу явищ і фактичного їх підтвердження. Вони співставляють аналіз окремих частин з висновками, факти – з їх поясненням. Сприймання такого типу найбільш сприятливе для діалогічної форми спілкування. *
Зустрічаються люди, для яких характерне не лише виділення сутності явища і його окремих деталей, скільки прагнення виділити переживання, викликані цим явищем. Сприймання таких людей плутане і неорганізоване, предметний зміст явищ вони підміняють занадто сильним переживанням від сприйнятого. Це люди емоційного типу.
Таким чином, у перцептивному процесі важко досягти повної об’єктивності в оцінці партнерів, саме тому важливо враховувати описані вище психологічні закономірності.
Інтеракція – це умовний термін для означення характеристики тих компонентів спілкування, які пов’язані з взаємодією людей, з організацією їх спільної діяльності. У соціальній психології виділяють два основних протилежних види взаємодії: кооперацію і конкуренцію. Під кооперацією розуміють такі прояви взаємодії, які сприяють організації спільної діяльності (згода, пристосування, асоціація, солідарність). Це – так звана допомагаюча соціальна поведінка. Кооперація традиційно розглядається як співробітництво. Під конкуренцією, як правило, розуміють такі типи інтеракцій, які являють собою перешкоди для спільної діяльності (конфлікт, опозиція, демонстрація антагонізму, незгода).
Завданням керівників трудових колективів, педагогів, батьків є демонстрація власним прикладом підтримки і розвитку різних форм кооперативної поведінки. Виділяють три основні її форми:–
Спільно – індивідуальна (С І ) – кожен учасник взаємодії виконує свою частину загальної роботи, незалежно від інших –
Спільно – послідовна ( С П ) – коли поставлена задача виконується послідовно кожним учасником –
Спільно – взаємодіюча ( С В ) – має місце одночасна взаємодія кожного учасника зі всіма іншими.
Кооперативна форма взаємодії можлива не тільки в умовах виробництва, але, наприклад, діяльності злочинців. Тому кооперація у соціально – негативній діяльності не може бути оцінена позитивно.
Знання інтерактивної сторони спілкування необхідне для розв’язання практичних проблем і завдань організації ділового співробітництва людей у різних сферах трудової діяльності.
Питання для самоконтролю по темі 5.
1. Що таке спілкування?
2. Функції спілкування.
3. Форми спілкування.
4. Що таке бар’єри спілкування? Чим вони спричиняються?
5. Міжособові конфлікти та їх причини.
6. Індивідуальні стилі поведінки у конфліктних ситуаціях.
7. Умови ефективності комунікативного акту.
8. Що таке вербальне спілкування?
9. Що таке семіотика?
10. Невербальні системи спілкування.
11. Якими засобами передачі інформації характеризується оптико-кінетична система спілкування?
12. Види жестів.
13. Що входить в паралінгвістичну та екстралінгвістичну систему спілкування?
14. Що таке проксеміка?
15. Як впливає відстань між партнерами на характер і тривалість спілкування?
16. Зони спілкування.
17. Чим характеризується поведінка людей у натовпі.
18. Які закономірності соціальної перцепції впливають на формування образу партнера по спілкуванню?
19. Що таке емпатія?
20. Чому одна і та сама особа оцінюється різними людьми по-різному?
21. Чи згідні ви з думкою, що чим довше знаєш людину,тим знаєш її краще? Чому?
22. Типи соціальної перцепції.
23. Що таке інтерактивне спілкування? Яка його роль?
Тема 6.
Соціально-психологічні закономірності професійного становлення особистості.
У професійному становленні особистості виділяють стадії:
1. Формування професійних намірів.
2. Професійної освіти і підготовки.
3. Професійної адаптації.
4. Первинної і вторинної професійної майстерності.
5. Творчий та інноваційний рівень професійної діяльності.
Кожен з цих етапів характеризується специфічними особливостями, неповторним поєднанням внутрішніх (психологічних) та зовнішніх (середовищних) умов розвитку професійно-цінних якостей особистості. Розглянемо основні закономірності кожного етапу.
Формування професійних намірів на основі інтересів і нахилів починається ще у шкільному віці. Основну роль у профорієнтації школярів відіграють дорослі – батьки, вчителі,