з 41 до 45 років пов’язаний з проблемою перегляду ставлення до праці і повним оновленням всієї системи професійних знань, вмінь і навичок. В цей період значно скорочується потреба в розвитку вольової сфери. Це період потреби у вторинній професіоналізації. Корекція емоційної сфери завдання – 46-53 річних. Потреба включення нових знань, вмінь, навичок в управлінську діяльність стає особливо актуальною в 41-50 років. Потреба у зміні поведінки зростає з віком.
Аналізуючи соціально-психологічні аспекти сучасного підприємництва та управління Орбан-Лембрик Л. Е. та Гриджук Д. Н. підкреслюють важливість такого системоутворюючого компоненту цінних професійних якостей особистості як моральність. “Гідність та інтереси представників ділових кіл утверджуються тим, наскільки послідовно вони втілюють у своїй діяльності загальнолюдські норми та принципи, такі як совість, порядність, чесність та інші; наскільки глибоко вони усвідомлюють свою моральну відповідальність; виконують професійний обов’язок...”
До конкретних моральних якостей сучасних управлінських кадрів різних рівнів Шепель В. М. Відносить такі як: громадянська совість (госте почуття особистої відповідальності перед суспільством і людьми); моральна воля (вміння досягати мети, завойовувати повагу людей; самоконтроль); професійна гідність (ділова вимогливість, самовіддача у роботі); колективізм (організованість, товариськість); мужність (сміливість, вміння переборювати особисті неприємності і службові невдачі); принциповість (повага до думок інших, вміння відстоювати свою позицію та ін.). Специфічні моральні якості – працелюбність, скромність, відповідальність, щедрість (надання допомоги людям), оптимізм (віра у себе і людей), великодушність (терпимість до недоліків людей, вміння прощати образи). До загальних моральних якостей Шепель В. М. відносить патріотизм, вірність своїй Батьківщині, традиціям), гуманізм (визнання суверенності особистості і недоторканості її гідності, віра у невичерпні людські потенції), справедливість (об’єктивна оцінка особистісно-ділових якостей людей та їх діяльності, визнання їх індивідуальності, відкритість у спілкуванні та ін.).
Саморозвиток не має кінцевого пункту – це спосіб постійного руху. Цей процес ніколи не закінчується, оскільки світ бізнесу, що постійно змінюється, вимагає від менеджера постійного саморозвитку.
Значно обмежують особистісну ефективність менеджера, керівника:
1. Невміння управляти собою.
2. Розмиті особистісні цілі (нечіткість мети).
3. Зупинка саморозвитку.
4. Недостатність навичок вирішення проблем.
5. Недостатність творчого підходу.
6. Невміння впливати на людей.
7. Недостатнє розуміння особливостей управлінської праці.
8. Слабкі навички керівництва.
9. Невміння навчати.
10. Низька здатність формувати колектив.
Психолого-методичні можливості саморозвитку особистості, ефективність цього процесу в значній мірі залежить від того, на які принципи і правила спирається людина в своїй життєдіяльності. Кожна людина в процесі праці і неперервного самовдосконалення вибирає їх для себе сама.
Морально-етичні якості сприяють підвищенню авторитету керівника. Чесність, порядність, принциповість – ці якості в першу чергу є основою для будь-якої особистісної оцінки. Для керівника мають велике значення також такі якості як справедливість, повага до інших людей, вміння тримати слово, доброзичливість. Слід відмітити ті якості, які характеризують стиль спілкування в колективі – доброзичливість і справедливість, увага по відношенню до співрозмовника, стриманість і врівноваженість.
Керівник будь-якого рангу, будучи офіційним керівником, повинен бути ще й неофіційним лідером, який знає, як встановлювати з підлеглими взаємовідносини, які б сприяли досягненню певних виробничих цілей. Для нього важливі навички аналізу, планування, контролю і самоконтролю, делегування своїх обов’язків, володіння мистецтвом спілкування.
Але не слід ототожнювати поняття лідер і керівник. Виділяють наступні основні відмінності:–
лідер, в основному, покликаний здійснювати регуляцію міжособистісних відносин в групі, в той час, як керівник – офіційних;–
лідерство виникає стихійно, керівник же призначається чи вибирається;–
висунення лідера в більшості залежить від настрою групи, в той час, як керівництво – явище більш стабільне;–
керівництво має більш визначену систему санкцій, яких у лідерів немає;–
сфера дій лідера – в основному мала група, поле дій керівника ширше, оскільки він представляє свій колектив у більш широкій соціальній системі.
Без намагання стати лідером з особистості навряд чи вийде хороший керівник.
У практиці і теорії управлінської діяльності виділяють різні стилі керівництва за ознакою переважання одноосібних чи групових способів впливу на організацію виробничого процесу, зокрема:
1. Авторитарне управління (директивне, імперативне): керівник сам визначає групові цілі, сам приймає рішення, на підлеглих діє в основному наказом, розпорядженням, які не підлягають обговоренню. Авторитарне управління має різні форми: а) патріархальне: всі “члени сім’ї” повинні слухатись керівника, а він вважає підлеглих такими, які не “доросли” до прийняття рішень. Але це його “діти” про яких він повинен піклуватися. б) автократичне: більш притаманне інституціям (державі, підприємству), ніж окремим особам. Керівництво здійснюється апаратом через підлеглі інстанції, які побічно проводять рішення автократа (самодержця), залишаючись підлеглими йому. в)бюрократичне: домінує деперсоналізація (людина – носій регламентованих функцій), керівники всіх рівнів займають своє місце в структурі інстанцій і мають право на виконання даних їм повноважень. Системі регулювання підпорядковуються і керівництво, і підлеглі (предметна компетентність). г) харизматичне (харизма – милість Бога): за лідером визнаються видатні, єдині в своєму роді якості, а тому він може побажати будь-якої жертви від підлеглих і не зобов’язаний про них турбуватися.
2. Демократичне управління (кооперативне, колективне): керівник мобілізує групу на колективну розробку рішень і колективну їх реалізацію, організовує систематичний обмін інформацією, думками, на підлеглих діє переконаннями, порадами, аргументами.
3. Ліберальне (пасивне) управління: низький рівень вимог до підлеглих, головні засоби впливу – прохання, інформація.
4. Анархічне управління: фактична відмова від активного впливу на підлеглих, уникання участі в прийнятті рішень, невтручання і потурання підлеглим (“роби, як знаєш”).
В наш час на Заході в менеджменті практикують комбінування авторитарного і кооперативного стилів керівництва, причому останній переважає.
Важливий вплив на формування