особистості спеціаліста в галузі управління мають психолого-педагогічні основи професійної підготовки особистості до керівної діяльності. Успішність керівної діяльності знаходиться у прямій залежності від правильної організації психолого-педагогічної підготовки майбутніх управлінців.
Під час підготовки майбутніх спеціалістів в галузі управління поряд з традиційними, слід використовувати нові методи навчання, такі, які сприяють творчому підходу до вирішення управлінських завдань, більш швидкій адаптації до умов праці.
Актуальним є рефлексивно-інноваційний підхід до підготовки управлінських кадрів. Його головний дидактичний принцип полягає в тому, щоб кожний елемент навчальних програм був тренінгом не тільки для професійних навичок управлінця, але і для розвитку його рефлексивних і творчих можливостей у сфері управління. Оскільки успіх роботи керівника визначається вмінням працювати з людьми, захоплювати їх цілями колективу, предметом його особливої уваги повинні бути людинознавчі знання, до яких належать фундаментальні і прикладні гуманітарні знання. Підвищення гуманітарної культури господарських кадрів – важлива умова прояву творчого потенціалу управління.
Питання для самоконтролю по темі 6.
1. Стадії професійності становлення особистості.
2. З яким психологічним процесом на думку Е.Ериксона, пов’язані труднощі професійного самовизначення.
3. Чому профорієнтаційна робота з молоддю на повинна обмежуватись шкільним віком, а продовжуватись і після вибору ними того чи іншого виду професійної підготовки і початку професійного навчання?
4. Мотиви вступу молоді у вищі заклади освіти.
5. Професійно-цінні якості особистості за Е.А.Клімовим.
6. Що таке професійна діагностика особистості? Які її завдання на різних вікових етапах?
7. Які сфери особистості можна вивчити за допомогою психодіагностики?
8. Яка роль курсу “Основи психології і педагогіки у профдіагностиці та профорієнтації особистості студента?
9. Розвиток особистості на етапі вікової зрілості (на прикладі професії менеджера).
10. Якими здібностями повинен володіти сучасний менеджер?
11. Психологічна характеристика професії менеджера.
12. Вікові особливості формування професіоналізму в управлінській діяльності.
13. Моральні якості сучасних управлінських кадрів.
14. Які якості особистості обмежують ефективність управлінської діяльності.
15. Чим відрізняються поняття “лідер” і “керівник”.
16. Основні стилі управлінської діяльності.
17. Сучасні методи підготовки управлінських кадрів.
Тема 7.
Шляхи та методи гармонізації та удосконалення особистості.
Процес розвитку людського суспільства ускладнюється впливом на психічне здоров’я сучасної людини ряду негативних чинників.
Різке збільшення навантаження на вищі нервові функції, інтенсифікація навчальної і трудової діяльності, ускладнення міжособових контактів збільшують ризик психологічних конфліктів і нервових зривів. Це знаходить своє відбиття у збільшенні випадків нервово-психічної дезадаптації серед дорослого і дитячого населення і проявляється у зростанні нервово-психічної захворюваності в усьому світі. Зростає кількість різноманітних невротичних розладів особистості. Усе це негативно позначається і на соматичному (тілесному) здоров’ї сучасної людини. Як реакція на це в науці пожвавились дослідження навколо проблеми ортобіозу особистості, під яким розуміють психічне здоров’я людини, здоровий спосіб її душевного життя. Існує ціла галузь психології – ортобіотика. В розробці ортобіотики великий внесок належить І.І. Мєчнікову, який вважав, що ортобіоз це – системоутворююча умова довголітньої працездатності людини. Основна категорія ортобіотики – “здоровий, розумний спосіб життя” – виражає ідею самоорганізації життя особистості на принципах екології, оптимізму та позитивної активності.
Здоровий спосіб життя особистості (ЗСЖ) свідчить про певну орієнтованість її діяльності на зміцнення та розвиток індивідуального і суспільного здоров’я. ЗСЖ пов’язаний з індивідуально-мотиваційною реалізацією людьми своїх соціальних, психологічних і фізичних можливостей. Водночас, ЗСЖ – це основа первинної психолого-педагогічної профілактики. Від того, наскільки вдасться сформувати і закріпити у свідомості індивіда і суспільства навики ЗСЖ залежить реалізація потенціалу особистості.
Усі різноманітні фактори здоров’я умовно можна поділити на три групи:
1) соціально-психологічні фактори (фактори соціального середовища);
2) індивідуально-психологічні фактори;
3) особистісні фактори.
До першої групи належить комплекс звичаїв, традицій, норм суспільної поведінки, які можуть як сприяти, так і шкодити індивідуальному здоров’ю особистості.
До другої групи належать ті змістовні компоненти способу життя особистості, які обумовлені її індивідуальними особливостями – характером, темпераментом, особливостями емоційних реакцій на стрес, генетично-детермінованими синдромами та ін.
До третьої групи належать такі найважливіші фактори здоров’я як світогляд особистості, рівень її домагань; стиль життя, рівень самооцінки та самоповаги; навики соціальної взаємодії з іншими людьми; смислові установки, цінності, спрямованість особистості та ін.
Серед визначальних для здоров’я особистості чинників є ставлення до здоров’я як до найвищої цінності людини, орієнтація особистості на культурний розвиток; формування широкого кола інтересів, організація здорового відпочинку.
Серед факторів ризику для здоров’я напевно немає універсальнішого, ніж психоемоційні переживання. У цьому плані важливе значення мають роботи видатного канадського фізіолога й ендокринолога Г. Сельє, який протягом багатьох років вивчав функціональні зміни в організмі під дією різних зовнішніх подразників. Він показав, що будь-який подразник-стресор спричиняє напругу – стрес. Реакція організму може бути місцевою або загальною. Вона тим більше виражена, чим більше життєве значення має подразник, що діє на організм. При дії стресового подразника активізується залоза внутрішньої секреції – гіпофіз, який при цьому збільшує секрецію адрено-квартико-тропного гормону, який стимулює діяльність кори наднирників. Наднирники починають продукувати в кров у великій кількості різні гормони, завдяки яким організм адаптується до нових умов.
За деяких умов загальний адаптаційний синдром може стати причиною виникнення захворювань, оскільки вихід гормонів іноді перевищує необхідний рівень, що завдає шкоди організму.
Особливе місце серед цих умов посідають емоційні стресові ситуації (гостроконфліктні ситуації), що їх небезпідставно вважають патогенними факторами різних захворювань.
Часті емоційні стресові впливи можуть призвести до виснаження функціональних можливостей наднирників, що різко послаблює адаптаційну здатність організму.
Психоемоційні переживання є найбільш значимими у виникненні гіпертонічної