неврози виживання – вони є наслідком постійної загрози фізичному благополуччю індивіда та його близьких; наслідком нав’язливого (нездоланного) страху перед майбутнім;–

неврози орієнтації – дезорієнтації – одні з найбільш поширених у тих суспільствах, які переживають період різких соціально-політичних і економічних змін, криз, революцій;–

неврози соціальної включеності та престижу – сигналізують про конфлікт між бажаним і дійсним у сфері соціальних відносин особистості. Цей вид неврозу зустрічається однаково часто у різні епохи і у різних народів;–

сексуальні неврози – є наслідком фрустрованої сексуальної потреби та ін.

У поясненні причин неврозів немає одностайності:
Епікур, Сенека, Марк Аврелій – пов’язували душевне здоров’я з станом гармонії “внутрішнього” і “зовнішнього” життя людини.

А. Адлер трактував невроз як прояв нереалізованого прагнення до соціального самоутвердження особи.

К. Хорні, Е. Фром, А. Маслоу, К. Роджерс та ін. – доводили, що в основі неврозу – формування неадекватних бажань (тобто таких, які не лише принципово не можуть бути реалізовані більшістю людей, але й такими, що не відповідають їхнім можливостям).
В. Франкл вважав, що людина окрім інших потреб, має прагнення надати своєму життю більшого сенсу. Почуття втрати сенсу життя (екзистенціальна фрустрація) – породжує тип ноогенного неврозу (ноос (гр.) – дух, розум).

З. Фрейд доводив, що джерелом невротичних розладів є незадоволення сексуальних прагнень і конфлікт між засвоєними моральними нормами і фізіологічними потягами.

У наш час більшість дослідників розглядають неврози як хворобу особистості, спричинену нестачею інформації або її суперечливим характером. За таких умов особа опиниться в ситуації внутрішнього конфлікту – вибору, який вона не може, або не хоче зробити. Затягування прийняття рішення з того чи іншого життєвоважливого питання (наприклад, вкладати кошти в акції, чи ні; виходити заміж за надійного, але не коханого хлопця, чи ні; поступити вчитися згідно зі своїми інтересами і нахилами, чи у престижний вуз, до якого “душа не лежить” та ін.) спричиняє невротичний конфлікт.
Неврози, крім суб’єктивних причин, можуть мати і більш глобальні соціальні причини. На думку деяких дослідників (Е. Фром, В. Франкл та ін.), неврози у сучасних країнах Заходу пов’язані з переживанням самотності і особистої відчуженості від людей, зі страхом опинитися неспроможним у постійній боротьбі за успіх, страхом своєї провини на випадок поразки.
В загальному, сучасна людина, яка належить до західної культурної традиції, на жаль недооцінює силу психологічного чинника здоров’я та переоцінює силу ліків та лікарів, так само як вона недооцінює роль соціально-психологічного (душевного) благополуччя у своєму житті і переоцінює роль речей, майна і комфорту.

Водночас, сучасна людина набула безліч негативних і навіть шкідливих звичок, стереотипів деструктивної поведінки. Вона культивує егоїзм, індивідуалізм, легко забуває або нехтує законами природи. Значно послабити вплив патогенних факторів, зміцнити духовні сили особистості, а отже – здоров’я, допомагає оволодіння основами ортобіотики – теорії і практики здорового (розумного) способу життя.

Розглянемо її основні принципові положення:

1. В організмі людини закладені величезні потенційні сили, проте вони піддаються віковій та середовищній деформації. Для того, щоб продуктивно працювати і довго жити потрібно діяти у злагоді з відповідними законами організму, розумно його підтримувати. При розумному поводженні з резервними можливостями організму можна істотно продовжити своє життя.

2. Сутність ортобіозу полягає у свідомій саморегуляції усіх структур організму.

3. Між біологією людини та її духовним життям існує органічний зв’язок: тіло не хворіє окремо і незалежно від душі. Зміцнення фізичного здоров’я і переборення фізичних недугів не може бути цілком успішним без сили духу, волі до життя, самодисципліни.

4. Особистість – це відкрита, динамічна, активна система якостей людського індивіда, здатна до майже необмеженого зростання на основі самопізнання та самореалізації.

5. Самопізнання особою фізичного, психологічного і морального здоров’я та їх об’єктивна оцінка – є першою умовою побудови індивідуального ортобіозу.

6. Людина ніколи не буває такою щасливою або такою нещасною, як це здається їй самій. Отже, наше щастя – не поза нами, його джерело – всередині нас, у нашій душі і розумі.

Узагальнення наукових даних дозволяє намітити такі основні шляхи гармонізації та удосконалення особистості на принципах ортобіотики.

І. Розумна організація життя та діяльності.

Основні принципи:–

свідомої самоорганізації життя і діяльності (планування, режим сну, праці, харчування, відпочинку та ін.)–

позитивної активності (активного ставлення до життєвих невдач, проблем, труднощів – пошук їх розв’язання на основі тверезої оцінки ситуації);–

вольової саморегуляції психіки та поведінки (емоційних реакцій на стрес; психоемоційних станів гніву, агресії, розпачу, відчаю та ін.);–

раціонального витрачання резервів організму (на основі встановлення балансу цілей життя та засобів їх досягнення; кінцевого результату і затрачених зусиль);–

об’єктивності в оцінюванні продуктивності власного життя (орієнтація на досягнення високих, а не дріб’язкових цілей); свідомого самообмеження матеріальних потреб і особистих домагань (якщо вони не можуть принципово бути реалізовані з об’єктивних або суб’єктивних причин, або моральних міркувань)

ІІ. Оволодіння саногенним мисленням.

Спосіб мислення – дуже важливий фактор життя особистості. Чимало людей культивують у себе патогенне (негативне) мислення. Шопенгауер так охарактеризував біди людства: “Ми рідко думаємо про те, що маємо, але завжди турбуємося про те, чого в нас немає”

Властивості патогенного мислення – руйнівні для щастя і