Фізична сфера розвитку – це ріст і зміна тіла і органів людини, зміна структури мозку, сенсорних можливостей та моторних навичок.

Когнітивна сфера розвитку – це зміни, що відбуваються у сприйманні, пам'яті, уяві, мовленні, мисленні, вирішенні проблем.
Психосоціальна сфера розвитку – це зміни особистості та міжособистих відносин, тобто "Я-концепції" та соціальних навиків, стилю поведінки та соціальної взаємодії.
Розвиток усіх трьох сфер відбувається одночасно і у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності. Разом з тим загальний розвиток характеризується нерівномірністю, у ньому виділяються періоди відносної стабільності, коли відбуваються в основному еволюційні зміни і складні перехідні кризові періоди, коли відбувається різка докорінна перебудова як "внутрішнього" психічного змісту, так і системи "зовнішніх" відносин. Відносно стабільними вважаються періоди від 3,5 - 4рр. - до 5-6 років; 8-10 років; 16-17 років.
Кризові періоди - 1 рік; 3 роки; 7 років; 13 років.
У процесі розвитку виділяються також особливі сенситивні періоди, коли проявляється підвищена чутливість людини до тих чи інших чинників.

Кожна функція в ході свого розвитку проходить сенситивний період з найбільшою інтенсивністю розвитку, але в цей самий період ця функція є найуразливішою для шкідливих впливів.

Наприклад, у дошкільному віці у сенситивному періоді знаходиться довільна моторика.
Періодом формування фразового мовлення є вік від 2 до 3 років. У цей час відбувається бурхливе нагромадження словникового запасу, засвоєння основних лексико-граматичних конструкцій. Водночас, психічні травми, а іноді і соматичні захворювання, які дитина перенесла у цей період, можуть викликати заїкання.
У віці 5-7 рр. відбувається формування основних морально-етичних орієнтацій. Дитина протягом цього періоду засвоює навички довільної регуляції емоцій і впливи шкідливих факторів у цей період можуть сприяти виникненню органічної психопатії. Тоді в дитини проявляються психопатичні особливості характеру: дратівливість, схильність до раптових коливань настрою тощо.
У молодшому шкільному віці відбувається становлення логічного мислення. У дитини формуються поняття про збереження числа, маси, об'єму, автоматизуються навички читання та письма. Недорозвиток якої-небудь часткової функції, що унеможливлює засвоєння даного обсягу знань, соціальна та педагогічна занедбаність, тощо можуть призвести до недостатності або затримки формування логічного мислення, функції прогнозування.
У підлітковому віці відбувається складна гормональна перебудова організму і разом з тим розвивається ряд важливих функцій. У сфері мислення – розвиток логічно-абстрактного мислення, здатність встановлювати віддалені зв'язки. У сфері емоцій – проходження стадії платонічного кохання; розширення кола почуттів і емоцій:
У сфері мотивації - зміни головних мотивів діяльності, формування самостійної оцінки, шкали цінностей, вирішення проблем спілкування з однолітками та встановлення дорослого стереотипу стосунків з батьками. Внаслідок значної різноманітності функцій, несприятливі соціальні впливи та соматичні захворювання в цей період призводять до різноманітних відхилень. Недостатня допомога від дорослих при формуванні світоглядних установок може призвести до тяжких криз втрати сенсу життя, "метафізичної інтоксикації".
Корисним для нормального розвитку у цей період є певний розрив зв'язків з батьками, перегляд їх цінностей, встановлення індивідуальних стереотипів стосунків з навколишніми. Затримки чи порушення цього етапу ведуть до формування інфантильної і недостатньо соціально адаптованої особистості.
Слід урахувати, що крім сензитивних періодів розвитку окремих функцій, існують етапи, які мають велике значення для розвитку людини в цілому. В ці моменти більшість психофізичних систем й загальний баланс функцій організму нестійкий. Це 0-3р. та 11-15рр.
Розвиток людини протягом усього життя детермінований багатьма факторами.
Факторами називають постійно діючі обставини, що мають істотне і навіть вирішальне значення у розвитку явища, яке вивчається.
Роль різних факторів у психічному розвитку особистості по-різному розуміється і пояснюється у психології і педагогіці різними вченими. Це пов'язано з різними поглядами на генезис психіки.
Фактор спадковості.
Його роль – це одне з найбільш складних і дискусійних питань. Чимало психологів минулого /Ст.Холл, Е.Клапаред, Дж.Селлі/ і сучасних /Ш.Бюлер, Дж.Мейлі/ розуміють спадковість, як передавання предками нащадкам здібностей, рис характеру та інтересів у готовому вигляді. Дитина ніби-то успадковує їх так само, як будову тіла, риси обличчя чи форму рук. Представники найбільш реакційних напрямків психологічної та педагогічної науки твердять, що предки передають нащадкам здібності, специфіку і ступінь їх розвитку в готовому вигляді через кров, зародкову речовину – гени, з віком ці здібності довільно дозрівають, проте не перевищуючи рівня розвитку їх у батьків. Отже, розвиток визначається дозріванням тих структур, які вже у готовому вигляді закладені у генетичній програмі індивіда. З таких уявлень про розвиток випливають висновки про незмінність людської природи, рівня інтелекту, моральних та ін. якостей, недооцінка ролі навчання і виховання у розвитку дитини, з чим не можна погодитись.
Роль біологічного фактора у психічному розвитку дитини не обмежується спадковістю. Діти з'являються на світ з багатьма вродженими індивідуальними ознаками. Цих особливостей немає у батьків, немовля набуває їх в процесі свого внутріутробного розвитку. Це –