Отже, розвиток особистості, соціально-психологічне її становлення не має обмежень у часі. Воно відбувається на всіх етапах життєвого шляху. Період зрілості не може розглядатись як кінцевий етап. Навпаки, чим більш зрілою у соціальному плані є особистість, тим більше зростає її здатність до подальшого розвитку.

Особистість розвивається формуючись. У психології і педагогіці під формуванням розуміють сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, ціллю якого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, просоціальних установок, виховання моральних якостей. Розвиваючись, особистість приймає певну форму – певний спосіб організації, структуру, котрий може як сприяти гармонійному розвитку, так і гальмувати його.
За якими критеріями оцінюється особистість людини? Оскільки, особистість є системною, надчуттєвою, якістю, то оцінити її можна лише на основі системного підходу. Вивчення особистості – це вивчення місця, позиції людини у системі суспільних зв’язків, її комунікацій, того, заради чого і як вона використовує природжені і набуті властивості (О.Н. Леонтьєв). Оскільки центральним, системоутворюючим є відношення до іншої людини, до інших людей, то стати особистістю означає зайняти певну життєву, передусім міжособову моральну позицію, у достатній мірі усвідомлювати її і нести за неї відповідальність, утверджуючи своїми вчинками. Звідси походить характеристика особистості, її “нормальність” або “аномальність”.
Нормальний розвиток особистості – такий, який веде людину до набуття нею родової людської сутності. З цієї точки зору критеріями норми є такі:–

ставлення до іншої людини як до самоцінної особистості;–

здатність до децентрації, самовіддачі, любові;–

творчий характер життєдіяльності;–

потреба у позитивній свободі;–

здатність до вільного самовиявлення;–

можливість самопроектування майбутнього;–

віра у здійсненність наміченого;–

внутрішня відповідальність перед собою та іншими;–

прагнення до здобуття наскрізного загального сенсу життя.

Однією з найбільш вдалих сучасних систем критеріїв розвитку особистості є критерії (показники) оптимально функціонуючої особистості, описані американським психологом А. Маслоу. Серед них такі: об’єктивне сприйняття дійсності, що виражається у чіткому відділенні знання від незнання, фактів від думок про них; прийняття себе самого, інших та світу такими, якими вони є; неегоцентрична орієнтація на вирішення зовнішніх проблем; здатність переносити самотність і потреба у відособленні; творчі здібності; природність поведінки; але і відсутність прагнення порушувати умовності лише з почуття спротиву; моральна визначеність, чітке розрізнення добра і зла; відсутність непослідовності у моральній свідомості і поведінці; дружнє ставлення до будь-якої людини з добрим характером незалежно від “формальних характеристик”, здатність до глибоких почуттів та інше.
Зріла особистість вносить істотний внесок у розвиток особистості інших людей, у розвиток соціальної групи і суспільства в цілому, тобто має високий соціальний потенціал і статус. Наукові дослідження останніх десятиліть ХХ століття акцентують увагу і на іншій стороні життя особистості – не суспільній, а приватній, індивідуальній, відкривають і обгрунтовують її екзистенціальні цінності (свобода, краса, добро, самоповага, любов, взаєморозуміння та ін.).
Зокрема, видатний психолог ХХ століття С.Л. Рубінштейн вніс у психологію ідею про індивідуально, а не лише суспільно активного суб’єкта, тобто про людину, яка сама будує умови життя і своє ставлення до нього. На думку іншого відомого психолога і філософа К.А. Абульханової-Славської людина прагне самоздійснення і творчості.
Такі наукові уявлення про сутність особистості, її існування знайшли визнання та підтримку і на Заході – у середовищі психологів та філософів – представників екзистенціалізму та гуманістичних напрямків у психології. Для розуміння особливостей цього підходу важливо звернути увагу на положення про те, що основа життя людини – це як зовнішні так і внутрішні події. До внутрішніх подій, зокрема , належать ті рішення, від яких залежить подальший життєвий шлях особистості. Це так звані “вузлові, поворотні етапи”, вони можуть перевести життя в інше русло.
Основу особистості складає її структура, тобто відносно стійкий зв’язок і взаємодія усіх сторін особистості як цілісного утворення. У сучасній психології є кілька точок зору на структуру особистості. Розглянемо деякі з них :

1. Структура особистості за С.Л. Рубінштейном включає три підструктури:–

спрямованість – проявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, у світогляді.–

знання, уміння, навички – набуваються у процесі життя і пізнавальної діяльності.–

індивідуально-типологічні особливості – проявляються у темпераменті, характері, здібностях.

2. Структура особистості за К.К. Платоновим включає чотири підструктури:–

підструктура спрямованості – об’єднує відношення і моральні риси особистості.–

підструктура форм відображення – індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя.–

підструктура соціального досвіду – включає знання, навички, уміння і звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання.–

підструктура біологічно обумовлена – типологічні властивості особистості, статеві і вікові особливості, її патологічні зміни, які значною мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

3. Структура особистості за К.К. Ковальовим включає чотири підструктури:–

спрямованість – визначає відношення людини до дійсності, включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб та інтересів, ідейних і практичних установок. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості.–

можливості – включають систему здібностей, яка забезпечує успішне здійснення діяльності. Різні здібності взаємопов’язані і взаємодіють одні з одними.–

характер – визначає стиль поведінки особистості у соціальному середовищі. У ньому проявляється зміст і форма духовного життя людини. У системі характера виділяються моральні і вольові якості.–

система вправ – забезпечує саморегуляцію,