Безперервний характер розвитку самосвідомості, вікова стадійність, спадкоємність ліній онтогенезу дає підстави розглядати становлення ґендерної самосвідомості як психічний процес, що поступово розгортається в часі й характеризується все більш ускладненими формами самопізнання.

У зв’язку з важливістю ролі суб’єкта самосвідомості для дослідження особливостей становлення ґендерної ідентичності постає необхідність аналізу етапів розвитку статевої самосвідомості і її центральної складової – Я-концепції, адже вона акумулює в собі все те, що й найбільш важливим для особистості на кожному з періодів її розвитку стверджує І.Д. Бех [4].

Я-концепція – це цілісний образ власного “Я” людини, узагальнене її уявлення про саму себе, система її настановлень щодо власної особистості, яка є достатньо стабільною, більшою чи меншою мірою усвідомлюваною [5, 6]. Тому все частіше вживається поняття “константне ядро” Я-концепції як основне стабільне уявлення людини про себе. Я-концепція є складовою частиною афективно-когнітивної структури особистості і “обслуговує” як внутріособистісні процеси, так і міжособову взаємодію [7].

Я-концепція – динамічне, активне і здатне до змін утворення; воно визначає і організує діяльність та переживання особистості, реалізує мотиваційні функції, забезпечує плани, правила і сценарії поведінки, визначає адекватність реакцій на соціальні зміни. Таким чином, Я-концепція опосередковує найважливіші внутріособистісні процеси (переробку інформації, мотивацію, емоції) і більшість міжособистісних взаємодій (соціальну перцепцію, ситуацію вибору партнера, стратегію взаємодії з ним) [8].

Праці вітчизняних вчених у сфері розвитку свідомості та самосвідомості в дитячому та підлітковому віці (Б.І. Ананьєв,             І.Д. Бех, Л.І. Божович, В.С. Мухіна, Т.М.Титаренко) подають розвиток статевої свідомості як складний психічний процес, який проявляється, насамперед, у сприйнятті людиною численних статевовідповідних образів самої себе у різних ситуаціях діяльності та спілкування [4, 10, 11, 9].

Складові образу Я-хлопчик і Я-дівчинка виникають спочатку на основі усвідомлення дитиною оцінок її іншими людьми, а далі – на основі співвідношення оцінок інших людей і своїх власних (І.А. Дубровіна, Т.М. Титаренко, О.М. Прихожан) [9].

Завдяки дослідженням Л.І. Божович, В.С. Мухіної доведено, що саме наслідування статевотипізованим взірцям поведінки формує базовий зміст первинних увлень дитини про ґендерні відмінності та свою власну ґендерну адекватність [10, 11].

Подальший розвиток статевої самосвідомості та образів “Я” відбувається у напрямку самоствердження дитини в ігровому освоєнні статевовідповідних ролей та накопичення соціального досвіду. В генезисі образу статевовідповідного “Я” все більшу роль набуває соціум, соціальна практика, яка формує образи “узагальнених Інших” жінок та чоловіків. В міру дорослішання складається “концепція – Я” як стабільний набір ґендерних настанов, міркувань та символів відносно себе як представника певної статі ( М.Й. Боришевський, В.М. Васютинський) [12, 13].

Отже, від простої імітації статеворольової поведінки дорослих до розвитку здатності внутрішнього програвання статевовідповідних ролей – такий шлях проходить дитина у становленні образу статевовідповідного “Я”. З підліткового віку виробляється здатність оцінювати “узагальненого іншого”, що задається впливом культурного середовища та творення себе відповідно до статеворольового самовизначення [14, 15].

На нашу думку, процес набуття статевої ідентичності в дитячі та юнацькі роки, формування спрямованості ґендерних орієнтацій доцільно розкривати шляхом пізнання особливостей становлення Я-концепції, адже саме вона є тим стрижнем, навколо якого інтегруються основні сімейні та соціальні ролі. Саме образ “Я” в структурі особистості є своєрідним каркасом, який надає різноманітним психологічним проявам людини певної внутрішньої взаємопідпорядкованості, спрямовуючи їх в єдине спільне русло, тим самим стає основою для вибору юнаком чи дівчиною основної лінії ґендерної поведінки у значущих життєвих сферах діяльності.

Живучи в плюралістичному суспільстві, спілкуючись у ньому, підліток невідворотно стикатиметься з такими різними наповненнями ґендерних ролей, поведінки та стереотипів, які будуть внутрішньо несумісними. Яким чином у таких випадках буде формуватися єдина Я-концепція? Чи створять наявні протиріччя ґрунт для внутрішнього конфлікту, і який із впливів виявиться домінуючим?

Розглянемо, як ставляться та вирішуються питання про інтеграцію власного “Я” підлітком в умовах нав’язування соціумом неоднозначних смислів.

Так, Р.Бернс, представник гуманістичного напрямку в психології, підкреслював, що, незважаючи на досить складну структуру, однією з основних ознак сформованості “Я-концепції” є її внутрішня узгодженість, її цілісність [5].

Схожі погляди знаходимо у роботах І.С. Кона, який розрізняє поняття Я-концепції, котру визначає як єдність самооцінки та уявлень індивіда про себе та “Образ Я”, який може бути більш чи менш стійким. Він також розрізняє “Я-реальне”, тобто те, як індивід сприймає себе у даний момент, і Я-ідеальне, тобто ідеальний образ себе. Але, на відміну від Р. Бернса, І.С. Кон вважає явищем нормальним розбіжність Я-реального і Я-ідеального. Більше того, вона трактується як необхідна умова цілеспрямованого виховання. Згідно з його точкою зору, у підлітковому віці це властиво усім, і когнітивного дисонансу він у цьому не вбачає.

За К. Роджерсом, особистість є не лише моделлю досягнутого рівня розвитку, а й потенційного. У рамках досліджуваної проблеми розвитку Я-концепції зупинимося дещо детальніше на поглядах К. Роджерса, які є досить продуктивними для розуміння психологічних механізмів ґендерної ідентифікації. На початку зазначимо, що терміни “Я” і Я-концепція вчений застосовує як синоніми і визначає їх як “постійне ціле”, “організований постійний концептуальний Гештальт”, утворений “у результаті сприйняття Я або мене” як “усвідомлення стосунків власного Я з іншими у ставленні до різних аспектів життя, а також цінностей”. Немовля, зазначає К. Роджерс, не відчуває різниці між тим, що є “Я” і “не Я”. Як наслідок подальшої диференціації формується структура “Я”, розвитком якої рухає базова потреба отримувати повагу, симпатію, любов і водночас віддавати їх оточуючим людям” [16].

Саме у такій взаємодії,