У психології давно вже затвердилося положення, згідно якому воля виявляється у дії, що мотивується умоглядною, тобто що живе в свідомості індивіда, уявною ситуацією. «Уява, мислення, - вважає Д. Н. Узнадзе, - є

' Софроніцкий В. У. Про свою роботу // Піаністи розказують. - М., 1979. - З. 106.

2 Гинзбург Р. Р. Заметки про майстерність // Питання фортепіанного виконання. - М, 1968. - Вип. 2. - З. 67-68.

39

адже свого роду творчістю, свого роду психічною діяльністю, в якій дійсність відображена не пасивно, а активно. У разі волі суб'єкт звертається до цих активних процесів - уяві і мисленню, з їх допомогою створює ситуацію своєї можливої поведінки, будує ідейну (тобто уявну. - Р. Ц.) ситуацію, яка викликає в ньому певну установку. І ось ця установка і стає основою процесу вольового поведения»'.

Іншими словами, волю людини можуть стимулювати не тільки життєві реалії, але і ті уявні, умоглядні, намальовані фантазією ситуації, створення яких цілком у владі людини. Абсолютно очевидно, що до занять художньо-мистецькою діяльністю сказане вище має достатньо близьке відношення.

Торкнемося ще декількох важливих моментів в рамках даної теми.

Сам процес роботи музиканта-виконавця - якщо цей процес раціонально організований - є не механічним повторенням розучуваного матеріалу (якого-небудь епізоду, пасажу і т. д.), а наполегливу, методичну шліфовку його, поступове і неухильне поліпшення якості гри, подолання численних труднощів (художніх, технічних), що виникають по ходу роботи. Зрозуміло, що все це мобілізує, актуалізує волю музиканта і, що принципово важливе, створює цілком сприятливі умови для її розвитку. «Важке - це проблема, яка може бути вирішена відразу або майже відразу. Неможливе - те, що зажадає від людини декілька великих витрат часу». Цей відомий афоризм Дж. Сантаяна, не дивлячись на деяку його гіперболічну, міг би послужити свого роду епіграфом до практичної діяльності багатьох видних музикантів.

Ще більш очевидна роль вольового чинника в процесі публічного виступу музиканта. Вище вже мовилося, що виступати перед аудиторією (шкільної, студентської, філармонічної і ін.) доводиться і музикантам-виконавцям, і вчителям, і лекторам-музикознавцям, і викладачам історіко-тео-ретічеськіх дисциплін, що веде групові заняття, і іншим їх колегам. Відомо, скільки важлива в цій ситуації психологічна стабільність, упевненість в собі,

у своїх силах. Але саме це і стає серйозною психологічною проблемою, коли людина опиняється в центрі уваги інших людей, знаючи, що всі нюанси і деталі його поведінки, його дій виразно є видимим із сторони, прискіпливо оцінюються присутніми.

1 Узнадзе Д. Н. Мотівация - період, передуючий вольовому акту // Психологія особи. - М., 1982. - З. 82-83.

40

Скутість, м'язова зажатость, сповільненість і неточність реакцій, невпевненість в своїх силах - такий поширений синдром, що характеризує внутрішній стан людини, якому доводиться виступати перед глядачами, слухачами і т.д. Відповідальні ситуації загострюють, підсилюють хворобливість цих станів удвічі.

Адже трапляються виступи, що називається, доленосні для музиканта. Приймальні іспити в престижний учбовий заклад; участь в серйозному музично-виконавському конкурсі або представницькому музикознавському симпозіумі (публічному диспуті, захисті дисертації) -- приклади подібних ситуацій неважко помножити. І будь-яка невдача, будь-яку поразку можуть мати тут самі негативні наслідки для людини.

Щоб не спасувати в цих умовах, не розгубити кращих своїх якостей, потрібні відмінні вольові дані. Потрібна і всестороння, ретельна підготовка, і відладжена система професійних умінь і навиків, і певний досвід відповідної діяльності, і проч. І проте на одному з перших місць по своїй значущості стоять вольові якості особи. За інших рівних умов вони вирішують все.

«Занепокоєння і страх, що охоплює багато музикантів, - висловлювався із цього приводу Р. Гинзбург, - породжують нерідко квапливість, "ськомканность" не тільки важкого пасажу, але і абсолютно простих епізодів, розташованих безпосередньо перед ним... Як боротися з подібними негативними явищами, яка сила може подолати, звільнити виконання від непотрібної, згубної суєти, утримати його в задуманих межах? Тільки добре вихована, натренована, строго організована виконавська воля»1.

За відсутності такої волі, вважав Р. Гинзбург, заняття музично-виконавською діяльністю стають практично безперспективними.

Такий підхід в декілька меншого ступеня правомірний і стосовно педагогіки, до деяких інших видів музичної діяльності.

Слід враховувати, втім, що екстремальні ситуації, в яких часом виявляється людина через специфіку своєї професії, не тільки висувають вимоги до його волі, але і активно формують, «вправляють» її. Ця думка протягає в постулатах багатьох видних психологів - Би. М. Тегагова, З. Л. Рубінштейна і ін. Здібності людини, його індивідуальні якості і властивості інтенсивно розвиваються в руслі такої діяльності, яка зі всією необхідністю вимагає саме цих здібностей, якостей і

1 Гинзбург Р. Р. Заметки про майстерність // Питання фортепіанного виконання. - М., 1968. - Вип. 2. - З. 68.

41

властивостей, - положення такого роду не раз висувалися провідними представниками

російської і світової психологічної науки.

До волі як психологічного феномена сказане має пряме відношення. Візьмемо, наприклад, публічний виступ музиканта (перед екзаменаційною або конкурсною комісією, на концертній сцені, у присутності численної шкільної аудиторії і т. д.). Його психофізіологічні «механізми» в цій ситуації функціонують в режимі максимуму. Природно, що прикладаючи найбільші вольові зусилля для досягнення успіху, людина одночасно загартовує свою волю, тренує її, стимулює розвиток систем саморегуляції в єдності їх енергетичних і змістовно-смислових компонентів.

Важливо при цьому, що ситуації такого роду, багато разів повторюючись в ході професійної музичної діяльності, створюють умови, при яких епізодичні, рефлекторні прояви волі людини починають знаходити статус індивідуально-особових якостей і властивостей, складаючись