! Див.: Коган Р. М Вибрані статті. - М., 1972. - Вип. 2, - З. 226. 44

здібність до самонавіяння, укріплена або підірвана віра в себя»1.

Зрозуміло, частка перебільшення у висловах Льові є, як є в них і відтінок публіцистічності. Але те, що «індекс волепроявленія» людини пов'язаний з його внутрішньою упевненістю в собі, що цей «індекс» підвищується або знижується залежно від емоційного стану, рівня самооцінки, від ступеня «упевненості - невпевненості» в собі в даний момент - це безперечно.

Цікавий і ще один ракурс проблеми: воля- наполегливість-упертість. Елементарне житейське значення, як і спеціальні психолого-педагогічні дослідження, підказують, що ці поняття певним чином сполучаються між собою, взаїмопересекаются один з одним.

Зрозуміло, є і відмінності. Упертість на побутовому рівні в повсякденному житейському ужитку є чимось малопрівлекательноє. Його звичайно визначають як необгрунтовану і безрозсудну протидію оточуючим, прагнення настояти на своєму навіть всупереч здоровому глузду, доцільності і логіці обставин. Е. А. Клімов характеризує упертість як «тимчасовий стан душевного неблагополуччя, що виражається в демонстративній поведінці, що набуває форму протесту, опору, категоричного несогласия»2.

Упертість в його «чистому вигляді» зустрічається звичайно у дітей і підлітків або, якщо говорити про дорослих, у людей з недостатньо багатими інтелектуальними ресурсами. У першому випадку це можуть бути явища вікового порядку або результату неправильного виховання; у другому - природжені або придбані (в результаті того ж виховання) властивості характеру. У будь-якому випадку упертість, непоступливість в дрібницях є якість негативна - свого роду «душевна скам'янілість».

Навпаки, воля, наполегливість в досягненні мети і подоланні професійних бар'єрів, гнучкість у взаємостосунках з оточуючими і самим собою - все це прикмети людей інтелектуально розвинених. Одне тут необхідне для іншого: воля потрібна для реалізації інтелекту, інтелект направляє і раціоналізує волю.

Не можна не брати до уваги, що упертість упертості ворожнеча. Одна справа - упертість дорослої, склався людини, і інше - упертість дитини, підлітка. Для багатьох з тих, хто тільки ще вступає в життя, упертість явище природне, закономірне і достатньо поширене. Більш того, бувають, як відомо, особливі періоди (етапи) в онтогенезі,

1 ЛеейВ.Л. Мистецтво бути собою. - М, 1977, - З. 112-113.

2 Клімов Е. А. Общая психологія. - М., 1999. - З. 464.

45

коли упертість, негативізм, «апріорний» опір зовнішнім діям стають відмінними рисами поведінки індивіда.

Важливе ще одне. Те, що виглядає у дитини або підлітка елементарною упертістю, може надалі, в ході психологічної еволюції індивіда, розвитку його інтелекту, трансформуватися в нову якість, у якого вже будуть підстави називатися волею. У реальному житті нерідко саме так і відбувається.

Коротше кажучи, спілкуючись з юними дурнями, слід пям'ятати, що багато властивостей характеру можуть виглядати у процесі становлення і розвитку зовні непривабливо. Але саме з цих властивостей і виростають надалі - в ході складних внутрішніх трансформацій і багатоманітних прихованих перетворень - характерологичеськіє новоутворення вельми позитивної властивості. Відбувається сублімація одних елементів психіки в інші - свого роду варіант перетворення бридкого каченяти в красивого лебедя.

Отже, підлітковий нонконформізм цілком може стати - в генетичному плані -

передтечі волі. Біографії багатьох видних діячів науки і мистецтва підтверджують це з повною визначеністю. Розказують, що один з прославлених піаністів сучасності, Іво Погореліч, навчаючись свого часу в Центральній музичній школі при Московській консерваторії, часто поступав в класі наперекір тому, що радили йому великодосвідчені вчителі. Це не перешкодило Іво ГГогорелічу вирости згодом в крупного майстра, художня своєрідність якого поєднується з рідкісною цілеспрямованістю і яскраво вираженим вольовим імперативом.

Приблизно те ж можна сказати і про Михайла Плетневе. І йому зовсім не були властиві податливість і покірлива слухняність в роки навчання. Відомий вислів його колишнього наставника, професори Московської консерваторії Я. У. Флієра: «Легше дати сольний концерт в двох відділеннях, ніж провести одне-єдине заняття з Плетневим». Сьогодні М. Плетнев - один з провідних російських артистів, «сплав волі і інтелекту», як характеризує його музична критика.

Не можна не згадати і про те, що формуванню вольових якостей у учащегося-музиканта дії педагога можуть або сприяти, або заважати.

У тому і іншому випадку потрібна гнучка, індивідуально орієнтована, продумана педагогічна стратегія і тактика.

Універсальних «рецептів» існує в практиці небагато, але вони все ж таки є.

Шкодить становленню-розвитку волі учня авторитарний, жорстко «директивний» стиль роботи викладача, заснований

46

на примітивній формулі «роби як я» («думай як я», «відчувай як я» і т. д.). При постійному вживанні, та ще в «надмірних дозах», такий стиль педагогічної діяльності веде до загальмовування індивідуально-особових якостей учня, до придушення активного, вольового початку в його діях. Буває, правда, що зайвий опір натиску педагога стимулює і загартовує волю учня, але, по-перше, такі ситуації в масовій педагогічній практиці нечасти, а по-друге, навряд їх можна вважати нормальними і рекомендувати до широкого застосування.

Педагогу необхідно пам'ятати, що вольовий початок в людині знаходиться в складній, практично нерозривній психологічній взаємодії з такими якостями, як енергія, ініціативність, заповзятливість, словом, активність людського духу. Канали, по яких воля і активність (у широкому тлумаченні цього терміну) сполучаються, «зістиковуються» воєдино у сфері психічного, навряд можуть бути практично розведені і диференційовані; не випадково для багатьох філософів і психологів активність і воля виступали як категорії майже синонімічні.

А. В. Петровській