По особливостях мікроскопічної будівлі всю кору мозку поділяють на декілька десятків структурних одиниць - полів, а по розташуванню його частин - на чотири частки: потиличну, скроневу, тім'яну і лобову.

Кора головного мозку людини є цілісно працюючим органом, хоча окремі її частини (області) функціонально спеціалізовані (наприклад, потилична область кори здійснює складні зорові функції, лобово-скронева – мовні, скронева - слухові). Найбільша частина рухової зони кори головного мозку людини зв'язана з регуляцією руху органу праці (руки) і органів мови.

Усі відділи кори мозку взаємозалежні; вони з'єднані і з відділами мозку, що лежать нижче, які здійснюють найважливіші життєві функції. Підкіркові утворення, регулюючи уроджену безумовну-рефлекторну діяльність, є областю тих процесів, що суб'єктивно відчуваються у вигляді емоцій (вони, за виразом І.П.Павлова, є "джерелом сили для клітин кори").

У мозку людини є всі ті структури, що виникали на різних етапах еволюції живих організмів. Вони містять у собі "досвід", накопичений у процесі всього еволюційного розвитку. Це свідчить про загальне походження людини і тварин.

Проблема розвитку психіки. Ця проблема розглядається у двох аспектах: на якому рівні розвитку матерії могла виникнути психіка, у якій первісній формі проявляється психічне або що вважати критерієм психічного.

Рівень розвитку матерії. Існує кілька точок зору:

Панпсихізм: психікою володіють усі.

Антропопсихізм: психіка є тільки у людини.

Біопсихізм: психікою володіє вся жива матерія.

Фітопсихізм: психіка є в рослин і у всього живого.

Нейропсихізм: психіка є в тих, хто має нервову систему.

Анімалпсихізм: всі тварини мають психіку.

Критерії психіки у рослин: електричні явища в зростанні й здатність
рухатися. Виділяють наступні типи рухів рослин:

тропізм - рух рослини, які звернені убік дії на неї (рух листя до світла);

настія - рух рослини не збігається з дією на неї фактора.

Розрізняють термонастію (тюльпан розкривається в теплі), сейсмонастію (від ударів, вібрації мімоза складає листя), хемонастію (росичка реагує на білкову природу).

2. Основні функції психіки.

Етимологічно слово "психіка" (грец. душа) має двоїсте значення. Одне значення несе значеннєве навантаження сутності якої-небудь речі. Психіка - це сутність, де "позаположність" і різноманіття природи збирається до своєї єдності, цей віртуальний стиск природи, це відбиття об'єктивного світу в його зв'язках і відносинах.

Психіка складна й різноманітна по своїх проявах. Зазвичай виділяють три великі групи психічних явищ, а саме:

психічні процеси,

психічні стани,

психічні властивості.

Психічні процеси – динамічне відбиття дійсності в різних формах психічних явищ.

Психічний процес - це перебіг психічного явища, що має початок, розвиток і кінець, що проявляється у вигляді реакції. При цьому потрібно мати на увазі, що кінець психічного процесу тісно пов'язаний з початком нового процесу. Звідси безперервність психічної діяльності в стані пильнування людини.

Психічні процеси викликаються як зовнішніми впливами, так і подразненнями нервової системи, що йдуть від внутрішнього середовища організму.

Всі психічні процеси підрозділяються на пізнавальні – до них належать відчуття й сприйняття, уявлення й пам'ять, мислення й уява; емоційні – активні й пасивні переживання; вольові – рішення, виконання, вольове зусилля; і т.д.

Психічні процеси забезпечують формування знань і первинну регуляцію поведінки й діяльності людини.

У складній психічній діяльності різні процеси пов'язані й становлять єдиний потік свідомості, що забезпечує адекватне відбиття дійсності й здійснення різних видів діяльності. Психічні процеси протікають із різною швидкістю й інтенсивністю залежно від особливостей зовнішніх впливів і станів особистості.

Психічний відбиток світу людиною пов'язаний з його суспільною природою, він опосередковується суспільно виробленими знаннями. Психіка, як відбивна здатність є й у тварин. Але вищою формою психіки є свідомість людини, що виникла в процесі суспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язана з мовою. Завдяки свідомості людина довільно регулює свою поведінку.

Свідомість не фотографічно відбиває явища дійсності. Вона розкриває об'єктивні внутрішні зв'язки між явищами.

Змістом психіки є ідеальні відображення об'єктивно існуючих явищ. Але ці відображення виникають у різних людей своєрідно.

Вони залежать від минулого досвіду, знань, потреб, інтересів, психічного стану і т.д. Інакше кажучи, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивного світу. Однак суб'єктивний характер відбитка не означає, що цей відбиток неправильний; перевірка суспільно-історичною й особистою практикою забезпечує об'єктивний відбиток навколишнього світу.

Отже, психіка - це суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем.

Психіка містить у собі не тільки психічні образи, але і позаобразні компоненти - загальні ціннісні орієнтації особистості, змісти і значення явищ, розумової дії.

Психіка властива людині і тваринам. Однак, психіка людини, як вища форма психіки, позначається ще і поняттям "свідомість". Але поняття психіки ширше, ніж поняття свідомості, тому що психіка містить у собі сферу підсвідомості і надсвідомості ("Над-Я").

Психічне відбиття не є дзеркальним, механічно пасивним копіюванням світу (як дзеркало або фотоапарат), воно сполучено з пошуком, вибором, у психічному відбитті вхідна інформація піддається специфічній обробці, тобто психічне відбиття – це активне відбиття світу у зв'язку з якоюсь необхідністю, з потребами, це суб'єктивне вибірне відбиття об'єктивного світу, тому що належить завжди суб'єктові, поза суб'єктом не існує, залежить від суб'єктивних особливостей. Психіка – це "суб'єктивний образ об'єктивного світу".

Психіку не можна звести просто до нервової системи. Психічні властивості є результатом нейрофізіологічною діяльності мозку, однак містять у собі характеристики зовнішніх об'єктів, а не внутрішніх фізіологічних процесів, за допомогою яких психічне виникає. Перетворення сигналів, що відбуваються в мозку, сприймаються людиною як події, що розігруються поза ним, у зовнішньому просторі й