Психічні явища співвідносяться не з окремим нейрофізіологічним процесом, а з організованими сукупностями таких процесів, тобто психіка – це системна якість мозку, реалізована через багаторівневі функціональні системи мозку, які формуються у людини в процесі життя й оволодіння нею історично сформованими формами діяльності й досвіду людства через власну активну діяльність. Таким чином, специфічно людські якості (свідомість, мова, праця та ін.), людська психіка формуються в людини тільки при житті, у процесі засвоєння нею культури, створеної попередніми поколіннями. Таким чином, психіка людини містить у собі щонайменше три складові: зовнішній світ, природу, її відбиття - повноцінну діяльність мозку – взаємодія з людьми, активну передачу новим поколінням людської культури, людських здібностей.

Психічне відбиття характеризується рядом особливостей:

воно дає можливість правильно відбивати навколишню дійсність, причому правильність відбиття підтверджується практикою;

сам психічний образ формується в процесі активної діяльності людини;

психічне відбиття заглиблюється й удосконалюється;

забезпечує доцільність поведінки й діяльності;

переломлюється через індивідуальність людини;

носить випереджальний характер.

Під психічним станом варто розуміти відносно стійкий рівень психічної діяльності, що визначився в даний час, що проявляється в підвищеній або зниженій активності особистості.

Кожна людина щодня зазнає різні психічні стани. При одному психічному стані розумова або фізична робота протікає легко й продуктивно, при іншому - важко й неефективно.

Психічні стани мають рефлекторну природу: вони виникають під впливом обстановки, фізіологічних факторів, ходу роботи, часу й словесних впливів (похвала, осудження й т.п.).

Найбільш вивченими є:

загальний психічний стан, наприклад увага, що проявляється на рівні активної зосередженості або неуважності,

емоційні стани, або настрої (життєрадісне, захоплене, смутне, сумне, гнівне, дратівливе й т.д.).

Цікаві дослідження є про особливий, творчий стан особистості, що називають натхненням.

Вищими й стійкими регуляторами психічної діяльності є властивості особистості.

Під психічними властивостями людини варто розуміти стійкі утворення, що забезпечують певний якісно-кількісний рівень діяльності й поведінки, типовий для даної людини.

Кожна психічна властивість формується поступово в процесі відбиття й закріплюється в практиці. Вона, отже, є результатом відбивної й практичної діяльності.

Властивості особистості різноманітні, і їх потрібно класифікувати відповідно до групування психічних процесів, на основі яких вони формуються. А виходить, можна виділити властивості інтелектуальної, або пізнавальної, вольової й емоційної діяльності людини. Для прикладу приведемо деякі інтелектуальні властивості - спостережливість, гнучкість розуму; вольові - рішучість, наполегливість; емоційні - чуйність, ніжність, пристрасність, афективність і т.п.

Психічні властивості не існують разом, вони синтезуються й утворюють складні структурні утворення особистості, до яких необхідно віднести:

життєву позицію особистості (систему потреб, інтересів, переконань, ідеалів, визначну вибірковість і рівень активності людини);

темперамент (систему природних властивостей особистості - рухливість, урівноваженість поводження й тонус активності, - характерну динамічну сторону поводження);

здібності (систему інтелектуально-вольових і емоційних властивостей, що обумовлює творчі можливості особистості);

характер як систему відносин і способів поведінки.

Адаптацію (adjustment) визначають подвійно:

а) як стан, у якому потреби індивіда, з одного боку, і вимоги середовища – з іншого повністю задоволені. Це стан гармонії між індивідом і природним або соціальним середовищем;

б) процес, за допомогою якого цей гармонічний стан досягається. Адаптація як процес приймає форму зміни середовища й змін в організмі шляхом застосування дій (реакцій, відповідей), що відповідають даної ситуації. Ці зміни є біологічними.

Про зміни психіки й використанні власне психічних механізмів адаптації в цьому сугубо біхевіористському визначенні немає мови.

Соціальну адаптацію розуміють як процес (або стан, що досягається як результат цього процесу) фізичних, соціально-економічних або організаційних змін у специфічно-груповому поводженні, соціальних відносинах або в культурі. У функціональному відношенні зміст або ціль такого процесу залежить від перспектив поліпшення здатності виживання груп або індивідів або від способу досягнення значимих цілей.

У даному визначенні соціальної адаптації мова йде переважно про адаптацію груп, а не індивіда. "Соціальна адаптація" використовується також для позначення процесу, за допомогою якого індивід або група досягають становища соціальної рівноваги в значенні відсутності переживання конфлікту із середовищем.

Висновок.

Психіка – це суб'єктивне відображення об'єктивного світу.

Психіка – це системна властивість високоорганізованої матерії, що полягає в активному відбитку суб'єктом об'єктивного світу, побудові і використанні його в поведінці і діяльності.

Давно помічено, що психічні явища тісно пов'язані з роботою мозку людини. Ця думка була сформульована ще в першому тисячоріччі до нової ери Алкмеоном Кротонським (VI ст. до н.е.) і підтримувалася Гіппократом (близько 460 – 377 р. до н.е.). Протягом більш ніж двотисячирічної історії розвитку психологічних знань вона залишалася безсумнівною, розвиваючись і заглиблюючись у міру одержання нових даних про роботу мозку і нових результатів психологічних досліджень.

Психіка є продуктом діяльності кори великих півкуль головного мозку. Ця діяльність називається вищою нервовою діяльністю. Відкриті І.М.Сєченовим і І.П.Павловим та їхніми послідовниками принципи і закони вищої нервової діяльності є природничою основою сучасної психології.

Список використаної літератури

Общая психология //Под ред. В.В.Богословского. –М.: Просвещение, 1981.

Общая психология //Под ред. А.В.Петровского. –М.: Просвещение, 1976.

Кон И.С. Открытие «Я», М.: Политиздат, 1978. – 267 с.

Немов Р.С. Психология. Книга 1. -М.: Просвещение, 1998. –304 с.

Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности, Москва,1991.

Панферов В.Н. Психология человека. Душа и тело. Организм и психика. Функции психики. Структура психики: Учебное пособие. 2-е изд. СПб. издание Михайлова В.А. 2002. 253 с.