Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди бачать загрозу різного ступеня, а інші в цих же умовах не бачать її зовсім, то і стрес, і його ступінь у кожного свої.

Виникла загроза викликає у відповідь захисну діяльність. В особистості активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. В залежності від відношення людини до загрозливого фактора, від інтелектуальних можливостей його оцінки формується мотивація на подолання труднощів. Загроза є вирішальним чинником у виникненні стресу. Людина може відчувати небезпеку своєму здоров’ю, життю, матеріальному благополуччю, соціальному станові, самолюбству, своїм близьким і т.д.

Стан стресу може бути гострим або мати хронічний характер. Раніше вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку ми маємо справу з гострим стресом. Зараз особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії [5, 16].

Афект.

Афект – це протилежність спокоєві духу, позначає всяким, викликаним почуттям, припинення або утруднення в звичайному, нормальному представленні. Таким чином, афект позбавляє людини спокійної розважливості мислення і волі. Причинами афектів служать сильні і раптові враження, під впливом яких потрясається і раптово змінюється щиросердечний стан людини. Враження ці досить різноманітні як по роду, так і по ступені порушення, що ними виробляється в нашому внутрішньому світі. Психологія відносить афект до галузі почуттів, а пристрасті – до галузі волі, самостійних щиросердечних здібностей. Однак, слід відрізняти афекти від пристрастей: перші звичайно виникають раптово і швидко, досягши своєї вищої напруги, настільки ж швидко зникають, поступивши місцем реакції; інші відрізняються найбільшою тривалістю і сталістю, розвиваються і наростають часто досить повільно, але, раз опанувавши щиросердечним станом людини, тільки на превелику силу можуть бути подавлені. Ступені афектів досить різні. На вищій напрузі вони діють приголомшуючи, іноді навіть заподіюючи смерть, як наприклад переляк з радості або страху. Почуття, викликані афектом, можуть бути як приємними, так і неприємними або навіть одночасно і радісними, і сумними (наприклад при подиві). Стосовно способу потрясіння щиросердечного спокою, афекти можуть бути розділені на збудливі, як гнів, помста, радість та угнітаючі, як скорбота, сум і т.д. При вищих ступенях афекту, сама природа подбала про засоби дозволу афекту, наприклад сльозами або сміхом. Немає ніякої підстави стверджувати, що тільки людина піддається афектам, тому що й у тварин виявляються подібні явища; однак тільки людина, у силу свого вищого духовного розвитку, здатна придушувати в собі і приборкувати афект.

У сфері сексуальних відносин афект може виникнути як реакція на протиріччя між уявленнями людини про свої великі сексуальні можливості і неможливість підтвердити завищену самооцінку в реальному поводженні, на висловлення в несприятливій для особистості формі негативної оцінки сексуального партнера. Афективними спалахами часто супроводжуються переживання сексуальних невдач і особливо ревнощі. Афект розвивається в критичних умовах при нездатності людини знайти інший вихід з небезпечної або несподіваної ситуації. Характерною рисою афекту є його владність, на короткий час підпорядковує людину і лишає її можливості критично оцінити ситуацію, розумно керувати своїм поводженням, звужує свідомість, увага людини цілком зосереджена на обставинах, що викликали афект.

Винятково сильні афекти можуть завершитися втратою свідомості і пам’яті. Важлива особливість цього емоційного стану – бурхливість, яскравість його зовнішнього прояву, дуже виразна і різка міміка, пантоміміка (виразні рухи всього тіла), мова, дії. Змістом афекту можуть бути гнів, обурення, відчай, страх, що доходить до жаху і паніки, горе. Афективні спалахи можуть виникати і при сильних позитивних емоціях. У стані афекту людина звичайно втрачає над собою контроль, однак відповідальність особистості за дії в стані афекту зберігається. Афектами особливо піддаються люди, що не звикли до самоконтролю, не вважають за необхідне стримувати себе. Афективність особистості, схильність до бурхливих емоційних проявів залежить не тільки від темпераменту (холерики в цьому відношенні різко відрізняються від флегматиків), але й рівня її моральної вихованості, що допускає самовладання. У той же час трапляються афекти, викликані безтактністю партнера при спілкуванні [1, 86].

Тривожність.

В американських авторів можна знайти зіставлення деяких індивідуальних психічних особливостей зі швидкістю утворення позитивних і умовних гальмових рефлексів. Сюди відносять дослідження тривожності, або занепокоєння. Тривожність діагностувалася за допомогою різноманітних наборів іспитів, за допомогою так званої Тейлорівської шкали “відкритої тривожності”. Склад психологічних компонентів тривожності не можна вважати цілком визначеним і встановленим. Найбільш стійкі і постійні компоненти цього комплексу: стан емоційної напруги (stress), переживання особистої загрози, підвищена чутливість до невдач і помилок, віднесення невдач і помилок на рахунок властивостей своєї особистості, заклопотаність, невдоволення собою. Весь цей симптокомплекс володіє одним із основних відмітних ознак темпераменту: від нього залежить динаміка діяльності. Але виявляється він лише в ситуації небезпеки і залежить від мотивів і відносин особистості.

Тривожність спостерігається також при незадоволенні мотивів і у всякому психологічному конфлікті типу фрустрації. Стан тривожності не є іманентною властивістю, притаманною визначеному темпераментові. Він з’являється лише при порушеннях у системі мотивів і відносин особистості. Недолік досліджень за Тейрорівською шкалою “відкритої тривожності” у тому, що індивідуальні психічні особливості в них встановлювалися в більшості випадків на основі