Юнацький вік охоплює період з 11 до 18 років. Він пов'язаний з почуттям визначеності власного "Я", формуван-ням егоідетичності або ж почуттям дифузії, розмитості, не-визначеності ролей. Егоідентичність у своєму формуванні проходить чотири етапи: невизначеність ідентичності, коли підліток ще не знає, чи прийняти йому стиль життя, який пропонують батьки, чи ні; попередня ідентичність, коли підліток ніби приміряє на себе цілі та переконання інших; мораторій чи криза ідентичності, коли у рольовому експери-ментуванні людина відшукує саме свій варіант ідентичності; досягнення ідентичності, коли юнак знаходить орієнтацію у світі, форму занять, професію. Рольова сплутаність чи нега-тивна ідентичність засновані на бунті, коли можливі регресія до інфантильного рівня, зростання тривожності, почуття ізо-ляції, страху перед спілкуванням із протилежною статтю, во-рожість щодо суспільних ролей.

Молодість, що триває від 19 до 25 років, пов'язана з вибо-ром між спільністю чи ізольованістю контактів. Спільність реалізується у глибоких дружніх стосунках, у шлюбі. Якщо спільність справжня, вона завжди взаємна. Коли ж людина не знаходить власне "Я", на неї чекає самотність, вона стає зафіксованою лише на собі.

Зрілість, яка займає наступні 25 років життя, — це вік ви-бору між творчістю чи застоєм. Творчість передбачає появу вітально важливих інтересів і потреб за межами родини чи самого себе. Людина намагається щось вкласти в майбутнє покоління, у соціум. Застій — це життя лише згідно з осо-бистими потребами, задля розваг, комфорту, вигід.

Остання фаза — похилий вік, чи вік пізньої зрілості — по-чинається після 50 років. Базова якість, яку здобуває людина у цей час, — це переживання цілісності або ж відчаю. Стале почуття "Я"-інтеграції виникає завдяки мудрості, цінності власного минулого, набутого досвіду. Якщо досвід залишаєть-ся нікому не потрібним, людина переживає розчарування в житті та страх смерті.

Кожна особистість має свою тему, свій сценарій життя, що складається виходячи з найголовніших прагнень, сподівань, усвідомлюваних та неусвідомлюваних мрій та потягів, уявлю-ваних перспектив та збереженого у пам'яті минулого з його успіхами та поразками. Є люди, життєва мелодія котрих є творчою, що сприяє зростанню самостійності, суб'сктності, незалежності від випадкових зовнішніх обставин. Є й люди, тематику життя яких слід було б назвати регламентуючою, тому що вони передусім прагнуть пристосуватися до тради-ційного укладу, загальноприйнятих норм, прислухаючись не до себе, а до свого оточення.

Жоден етап життєвого шляху не відіграє домінуючої ролі в розвитку особистості. На всіх етапах відбуваються як кількісні (кумулятивні), так і якісні (інноваційні) зміни. Розвиток не є процесом набуття дедалі більшої ефективності, він складаєть-ся з поєднання надбань та втрат, певні системи вдосконалю-ються, а інші регресують. Закономірності побудови життєвого шляху можна зрозуміти, якщо розглядати взаємовплив віко-вих, історично-культурних та індивідуальних факторів.

Життя пропонує людині безліч можливостей. І саме від людини, її зрілості, самостійності, відповідальності залежать своєрідність траєкторії життєвого шляху, терміни переходу від віку до віку, глибина кризових переживань.

Онтогенез. Час життя. Життєвий цикл. Життєвий шлях. Психологічна наука сьогодні оперує кількома термінами для позначення індивідуального розвитку. Найчастіше вживається таке поняття, як онтогенез. Онтогенез є індивідуальним роз-витком людини як організму із закладеною в ньому філогене-тичною програмою. Нею визначаються нормальна тривалість життя, послідовна зміна вікових стадій, вирішальних мо-ментів цілісності людського організму: зачаття, народження, дозрівання, зрілості, старіння, старості, смерті.

Час життя (life-time, life-span) визначає передусім інтер-вал від народження до смерті, тривалість, протяжність існу-вання. Це хронологічні рамки життя, від яких залежать, на-приклад, співіснування поколінь, тривалість первинної со-ціалізації дітей тощо. Терміни "всевіковий розвиток" (life-span) та "розвиток протягом життєвого шляху" (life-course) найчастіше використовуються як синонімічні.

Життєвий-цикл передбачає, що плин життя має певні рит-ми, закономірні етапи, котрі мають назву віків і циклічно по-вторюються. Особистість починає засвоювати нові соціальні ролі, потім деякий час виконує їх, поступово залишаючи. Цикли сімейних, батьківських, трудових ролей пізніше повто-рюють її нащадки. Циклічність характеризує також зміну по-колінь у суспільстві, де молодші спочатку вчаться у дорослих, потім активно діють поруч із ними, потім, у свою чергу, со-ціалізують нове покоління.

Індивідуальна біографія настільки складна, що її дуже умовно можна розчленувати на окремі цикли. Якщо певний період життя концептуалізувати як цикл ("сімейний цикл" чи "цикл професійного зростання, кар'єри"), то підпорядковува-ти біографію загалом якомусь одному ритмові майже немож-ливо. Життєвий світ особистості — відкрита система, що має поряд із визначеною траєкторією розвитку чернетки, гіпоте-зи, варіації, імпровізації.

Життєвий шлях особистості включає життєвий цикл інди-віда, а життєвий цикл, у свою чергу, — онтогенез.

Поняття "життєвий шлях" найбільш багатомірне; воно пе-редбачає численні тенденції розвитку в межах однієї біографії. Ці лінії шляху водночас є автономними і взаємопов'язаними.

"Життєвий шлях особистості — не лише при-родно-історичний процес, що повторюється, а й унікальна, єдина у своєму роді драма, кожна сцена якої — результат зчеплення безлічі індивідуально-неповторних характерів і обставин" (Кон И. С. По-стоянство и изменчивость личности // Психол. журн. 1987. Т. 8. № 4. С. 135).

Життєва подія, конкретний вчинок є вирішальними для розгортання життєвого шляху. Час, послідовність і спосіб здійснення певної події — чи то народження дитини, чи закінчення школи, чи весілля, чи отримання власного жит-ла—є дуже важливими. Складна взаємодія біологічних, пси-хологічних та соціальних детермінант, серед яких найголов-нішою виступає активність суб'єкта, його роль у власній світопобудові, визначає