Третій етап стає можливим як результат розв'язання кри-зи підліткового віку, коли всі стосунки, симпатії, норми, цінності піддягають перевірці на міцність, на істинність, на необхідність їх збереження. Людина починає усвідомлювати свою індивідуальність в усій її своєрідності. Ставлення до се-бе стає ставленням до власної статі, віку та індивідуальної не-схожості ні на кого. Життєвий шлях зазнає, таким чином, впливу трьох детермінант саморозвитку.

Домінуючою стає потреба '^бути не таким як всі". Психо-логічний простір звужується, його центр зміщується до суб'єктивного полюсу, що пов'язане з дослідженням власних глибин, внутрішніх реальностей, про які людина раніше не знала. Час життя дедалі більше спрямовується у майбутнє; минуле й теперішнє переживаються як різні темпоральні іпо-стасі того, що попереду.

Неабияку значущість набуває пошук ідеалу, пошук кохання як можливості досягнення деякого трансцендентного світу. З'являються думки про героїчне безсмертя, обмірковується можливість залишитися у пам'яті вдячних нащадків, у душах коханих чи тих, хто не спромігся відповісти на кохання. Тема всесилля часу врівноважується захопленістю життям, сього-денням, його перспективами.

Четвертий етап, молодість, стає віком, коли людина ви-бирає між "Я"-реальним і "Я"-ідеальним себе реальну, яка активно шукає шлях до чогось індивідуально неповторного, лише їй приналежного. Ставлення до себе стає ставленням до людини взаємодіючої, до партнера зі спілкування, спільної діяльності. Людина освоює професію, створює сім'ю, знахо-дить друзів. Вона оцінює свої можливості, своє неповторне існування у світі, бачить реальні життєві перспективи.

Цей етап виникає після виходу з кризи 16—17 років, котру називають кризою "виривання коренів". Людина усвідомлює себе не лише як своєрідну особистість, а й як члена групи, комунікатора, що встановлює контакти. Нове ставлення до себе та своєї життєвої історії потребує наповнення відпо-відальною діяльністю кожної години, кожного дня. Поява власної родини, нащадків накладає обов'язок- жити, турбую-чись про рідних і близьких, усіх тих, хто створює простір життєвого світу та й основний смисл життя.

П'ятий етап, що починається після кризи ЗО років, вияв-ляє нову грань ставлення до себе. Воно стає по-справжньому суб'єктним, творчим, вільним від випадкових обставин. Лю-дина бере кермо у власні руки, залишаючись єдиним, без співавторів, творцем власного життя. Вона будує світ у те-перішньому часі, звільняючись від ілюзій, відмовляючись від нездійсненних мрій і жорстких самообмежень, від виснажли-вого волюнтаризму.

Максималістські плани, котрі були характерними для мо-лодого віку, наближаються до реальності. Ентузіазм кори-гується досвідом перших невдач, розчарувань, сумнівів. Лю-дина стає реальнішою і в розумінні себе, своїх обмежень. Звільняючись від обов'язкових очікувань оточення, від не-обхідності відповідати безлічі норм, людина починає глибше розуміти себе, свій життєвий шлях, своє призначення.

Зріла людина визнає в іншій неповторну цінність і пово-дить себе у відповідності з таким визнанням. Вона може про-дуктивно взаємодіяти з іншою людиною, взаємозбагачуючись і знаходячи у самобутності іншого власну неповторність.

Відчувши у собі дещо унікальне, вона знову повертається до іншого і бачить його ще більш значущим, безмежним, са-моцішшм.

Бути собою в іншій людині, не пристосовуючись, не роб-лячи з когось засобу для досягнення своєї мети, любити і за-лишатися незалежним, вільним — це дуже високі критерії зрілості. Зріла людина вміє оцінити неповторне у світі, непо-вторне як те, що минає. Саме ця ідея є головною, централь-ною для зрілого віку.

Нове ставлення до себе, котре виникає на шостому етапі життєвого шляху, стає результатом кризи середини життя, кризи 40 років. Це останній шанс зробити свою справу, ста-ти собою і особистісно, і професійно. Необхідність ревізії пройденого шляху змінює ставлення до минулого та майбут-нього, що активно видозмінює ставлення до життя загалом. Чергова детермінанта розвитку — це ставлення до себе як до суб'єкта життєдіяльності, людини, яка творить власне життя.

Людина ставить собі запитання, котрі дуже нагадують підліткові, але сприймаються гостріше, складніше: "хто я?", "чи туди я йду?", "чи ті люди мене оточують?" Гострота цих переживань виштовхує особистість із повсякденності, що інколи виявляється у початку нового сімейного життя, виборі нової професії. Це доба здійснення всіх головних задумів, до-ба переживання цілісності життєвого шляху, його принципо-вої завершеності.

Ставлення до власного життя на сьомому етапі, у яохилому віці, стає новим ставленням до себе, власної тлінності й вічності. Людина відчуває, що психологічний час ніби вири-вається з-під контролю, надто швидко минає. Нову траєк-торію життєвого шляху вибрати вже майже неможливо. Не-обхідно прийняти своє минуле з усіма його помилками, не-вдачами, хибними рішеннями. Людина, яка спромоглася дати позитивну оцінку своїй життєвій історії, набуває мудрості на цьому вирішальному етапі життєвого шляху і має можливості для подальшого особистісного зростання, самопізнання. На-стає час для відвойовування себе для себе самого.

Ставлення до смерті об'єднує, "знімає" попередні ракурси ставлення до себе; ставлення до людей і ставлення до часу життя стають ізоморфними, ідентифікуються. Значущість зовнішніх детермінант розвитку поступово сходить нанівець за рахунок дедалі виразнішого превалювання детермінант внутрішніх, коли суб'єктність загрожує обернутися на суб'єктивізм. Цей етап життєвого шляху починається після розв'язання кризи "Я"-інтеграції. Але він може і не початися, якщо криза не розв'язується позитивно.

Існує певна відповідність у послідовності й характері змін, яких зазнає ставлення до себе залежно від етапів індивідуаль-ної історії. Шлях до справжньої суб'єктності у створенні себе і свого