Постає запитання: якщо особистість та індивід не ІоІпФМІ то, теоретично враховуючи можливу наявність індивіда, кофІІІІ ні утвердив себе як особистість, чи можна припустити іспу ИІІнІіі особистості без індивіда

3. Спрямованість особистості

Активність індивіда визначається, як відомо, м

Потребами, ПрО ЩО ВЖе ГОВОРИЛОСЯ у ТеМІ "ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК (|І('[

активності особистості". Сутність потреб відповідає на з;ІмиІІІм чому людина проявляє' активність, але, щоб з'ясувати, на що І" спрямована, необхідно проаналізувати, чим визначається й п ваність, яка являє собою сукупність стійких мотивів, що й о ють діяльність особистості.

Мотиви поведінки і діяльності. Мотиви — це пов'язані і І «їж ленням певних потреб спонукання до діяльності. Вони відрі піни ся один від одного видом потреби, яка в них виявляється, І| ми, котрих вони набувають, широтою чи вузькістю, коїлфіим змістом діяльності, в якій реалізуються.

Складні види діяльності відповідають кільком мотивам, що утво-рюють систему мотивації. Мотиви розрізняють за їх усвідомленістю. Пеусвідомлюваними мотивами є установки і потяги, усвідомлюва-ними — інтереси, переконання, прагнення.

О Неусвідомлювані мотиви. Установка — це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки. Наприклад, установка щодо вчительки першого класу у формі го-кшності виконувати всі її вимоги. Установки бувають позитивні (наприклад, щодо лікарів) і негативні, що набирають характеру упередження (наприклад, щодо працівників торгівлі). Установка Чисто є результатом поспішливих, недостатньо обґрунтованих інсновків з фактів особистого досвіду або некритичного засво-ІНІІя стереотипів мислення (стандартизоване судження, усталене [цепній групі). Ось один з прикладів установки щодо сприйман-л юдиною людини:Нетяг — це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, І'иіпнітньо чітко усвідомленою потребою, невиразна потреба в чо-ІІ'« І. Нін швидкоплинний: потреба або згасає, або перетворюється ІІІеиня. Потяги характерні для юнацького віку як провісники ЦІНіутніх прагнень — усвідомлюваних мотивів.

vi иідомлювані мотиви. Інтерес — це емоційний вияв пізнавальних ли/іро особистості. Суб'єктивно інтереси розкриваються на позитив-|му емоційному тлі, в бажанні глибше пізнати об'єкт, зрозуміти Н»» Роль інтересів у тому, що вони є спонукальним механізмом Цілини, змушують особистість шукати шляхів, засобів задоволення ||п ЧИ іншого бажання.

і'ІІІяють інтереси за змістом, метою, широтою, глибиною.

4. Особистісне зростання

Проблема розвитку особистості розв'язується у пси хології неоднозначне.

Фундаментальною у більшості вітчизняних досліджень є ідея про те, що особистість людини (так само як потреби і свідомість) сто рюється тими суспільними за своєю природою відносинами, в які людина вступає у своїй діяльності. Ситуація розвитку дитини, як відзначав Л. С. Виготський, від самого початку є соціальною і куль-турною: всі відносини дитини зі світом опосередковуються для неї стосунками з іншими людьми, і насамперед із дорослими.

Поява самосвідомості означає новий етап у розвитку особистості) оскільки стає можливим оволодіння (Л. С. Виготський) процесом розвитку власної особистості, активне й цілеспрямоване її самонихо= вання (С. Л. Рубінштейн). Інакше кажучи, поява самосвідомості оі" начає радикальну зміну самого типу розвитку особистості.

Розвиток особистості на цьому етапі визначається не лише тим, як вона сприймає себе на сьогодні, а й тим, як вона уснілом лює своє минуле, як бачить близькі й віддалені життєві перепекти!) (О. М. Леонтьєв).

У стабільному соціальному середовищі розвиток особисті її опосередковується внутрішніми психологічними закономірної'І имн і проходить фази адаптації, індивідуалізації та інтеграції (А. Й. І їй І ровський).

Народження свідомої особистості — це початок тривалого і ІІцІІ-матичного шляху розвитку особистості дорослої людини. ЛІолІІІІй впродовж життя переживає вісім психосоціальних криз (за Іі. ГцИІ-еоном), специфічних для кожного віку. Сприятливий чи ІІссІфині-ливий вихід з них визначає можливість подальшого розвитку осоЛци тості. Термін "криза" грецького походження і в перекладі оінйчш "момент прийняття рішення". Криза — це розвилка на доро'ІІ. Один шлях веде до успіху, інший — до невдачі. У медицині криза-це поворотний пункт, після якого пацієнт може почати одужувати або ііого стан серйозно ускладнюється. Інакше кажучи, за будь-якою кризовою ситуацією завжди приховані дві можливості.

Першу кризу людина переживає на першому році життя. Вона пов'язана із задоволенням дитиною за допомогою дорослого своїх фізіологічних потреб, внаслідок чого розвивається її довіра чи не-довіра до навколишнього світу.

Друга криза пов'язана з першим досвідом навчання дитини, ви-робленням навичок охайності. Розуміння дитини, систематичність і послідовність у навчанні розвиває самостійність, тоді як покарання Іі непослідовність — страх і сумнів.

Третя криза відповідає дошкільному вікові, коли відбувається І имоствердження дитини. Плани, які вона постійно будує і які їй цошоляють здійснити, сприяють розвитку в неї почуття ініціативи. Пішпаки, переживання повторних невдач призводить до