Реферат

на тему:

,,Уява”

1.Уява — це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Функції уяви :

* моделювання кінцевого результату діяльності людини і засобів, необхідних для його досягнення;

* створення програми поведінки людини, коли проблемна ситуація

невизначена;

* створення образів, які не програмують діяльність, а підміняють ЇЇ;

* створення образів об'єктів з опорою на схеми та описи. Характерні риси уяви.

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності, Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робити-ме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї прані і цим відрізняється від найуміліших тварин. Уява значною мірою І;І лежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потрсі І.

переконань.

2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, спіши манням та емоціями. Нелегко відокремити процес уяви від процесі» відчуття і пам'яті, а також від процесів мислення. Розв'язанню ІІІ.ІІ го завдання Арістотель присвятив майже всю книгу "Про душу".

Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто Іоні, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мисленні!, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задово-ленням їх.

Щодо спільного і відмінного між мисленням та уявою, то все за-лежить від визначеності завдання або ситуації, тобто одне й те саме завдання може розв'язуватись як за допомогою уяви, так і за допомо-гою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової проблеми відомі, то їх розв'язання підпорядковується переважно законам мис-лення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється невизначеністю, вихідні дані не піддаються точному аналізу, то в цьому разі в дію вступають механізми уяви.

Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсут-ності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскіль-ки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні.

У процесі мислення людина комбінує уявлення, які пам'ять ви-дає свідомості. Однак можна сфантазувати яку-небудь комбінацію уявлень, знаючи, що це лише справа уяви. Не тільки в реальності, а й уві сні ми усвідомлюємо, що уявлене нами є фантазією. В цьо-му разі відбуваються два одночасних процеси: людина щось уявляє і разом з тим мислить про те, що уявляє — оцінює його особливості, вірогідність, красу, переробляє, виправляє або проганяє. За висло-вом Арістотеля, ми відрізняємо уяву від мислення впевненістю, яка притаманна нашому мисленню: якщо ми впевнені в реальності то-го, що уявляємо, то ми мислимо.

Деякі психологи порівнюють принципи роботи уяви з принци-пом дії калейдоскопа, який за допомогою кількох скелець створює Ос'іліч візерунків.

2. Фізіологічні основи процесів уяви

У здійсненні складних процесів уяви бере участь ко-ра головного мозку. Але складність структури уяви та її зв'язок з І емоціями свідчать на користь гіпотези про те, що фізіологічні ме-' ХйІІі'Іми уяви розташовані не тільки в корі головного мозку, а й у глибших його відділах. Такими глибинними відділами мозку, які рй'іом з корою великих півкуль формують образи уяви і включають ЇХ у процеси діяльності, є гіпоталамо-лімбічна система, гіпоталамус

у його зв'язках з древньою корою і підкірковими ділянками, що ут-ворюють лімб, або кордон, навкруги передньої частини стовбура мозку при вході в півкулі головного мозку.

У разі ушкодження гіпоталамо-лімбічної системи у людини ви-никають характерні розлади психіки: її поведінка складається з серії окремих поведінкових актів, а загальна програма, що регулює по-ведінку, відсутня. Отже, ушкодження захоплює структури, що відпо-відають за планування дій людини, а, як відомо, найважливіша функція уяви — розробка програми дій, поведінки.

Деякі психологи розглядають фізіологічний механізм уяви як рух уявлень, які змінюють одне одного подібно до морських хвиль. Ці уявлення сполучаються певними асоціативними зв'язками. "Інтен-сивність одного нервового сліду, досягнувши певного ступеня, почи-нає потім знижуватися, тоді як інтенсивність другого сліду (асоціації) починає підвищуватися, і як результат цього — одне уявлення змінюється у свідомості іншим" (К. Д. Ушинський).

Тривалість уявлення (тобто тривалість його усвідомлення) зале-жить від часу, необхідного для того, щоб воно прийшло в рівнова-гу. Впродовж цього часу рух уявлення, яке було в стані напружен-ня, поширюється на інше уявлення (особливо яскраве, життєве), і тоді вже це останнє переходить у стан напруження.

Рівень інтенсивності нервового сліду залежить не тільки від про-цесу його живлення, а й від ступеня подразнення, якому підлягас цей слід. Якщо в процесах пам'яті нервовий зв'язок, що утворився, залишається постійно і відновлюється в майбутньому, то в процесах уяви системи нервових зв'язків розпадаються і не відновлюються, ;І об'єднуються в нові системи впродовж усього життя людини.

Таке об'єднання можливе у разі виникнення сильного осередку збудження (потреба, безпосереднє враження). Тому в людини з ве-ликою фантазією групи нервових клітин зв'язуються в дедалі нові Й нові утворення. Від цього залежать характерна новизна в образах фантазії порівняно з образами пам'яті та частковий збіг їх.

3. Види уяви. Процеси уяви

Процес творення образів уяви, або фантазій, може мати мимовільний і довільний характер. Якщо в уяві людини стіїо^ рення нових образів не скеровується спеціальною метою, уява мне мимовільний характер. Так, під впливом розповіді учителя створю-ються нові образи, відбувається їх роз'єднання або поєднання. Під час читання художнього твору в уяві виникають без спеціального наміру образи героїв, місцевість, де відбуваються описані події, час, коли вони відбуваються, тощо.

Мимовільна