Практичне значення отриманих результатів даної роботи визначається тим, що запропоновано комплекс психодіагностичних методів, які дозволяють здійснювати оцінку особистості і ранніх психічних травм юнаків з адиктивною поведінкою; виявлено низку етіопатогенетичних чинників адиктивної поведінки і побудовано моделі її формування, що надає можливість проводити більш цілеспрямовану профілактичну і корекційну роботу з підлітками. Доведено необхідність урахування не тільки типу особистості і психопатологічного “ґрунту” для розуміння розвитку адиктивної поведінки, а й ранніх психічних травм. У психотерапевтичній перспективі важливим є розгляд адиктивної поведінки як вторинної по відношеннню до первинних міжособистісних залежностей.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій забезпечено всебічним теоретичним аналізом проблеми, адекватно підібраними психодіагностичними методиками, використанням відповідних меті та завданням методів дослідження, репрезентивністю вибірки, проведенням якісного та кількісного аналізу психодіагностичних даних з використанням максимально-оптимальних статистичних методів. Результати бакалаврської роботи можуть бути застосовані для розробки комплексних програм психопрофілактики адиктивної поведінки молоді.

Структура та обсяг роботи: 

Баклаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Рукопис містить 59 сторінок основного тексту та ілюстрований 11 таблицями. Список використаних джерел складається з 57 найменувань.

Розділ 1

Теоретико-методологічні засади дослідження психопрофілактики девіантної поведінки в юнацькому віці

1.1 Алкоголізм серед юнаків як вид хімічної адикції 

Соціальні, економічні та медичні наслідки адиктивної поведінки молоді є однією з найбільш гострих проблем у всьому світі. Феномен адикції (узалежнення) від будь-якої психоактивної речовини – це фактично саморуйнівна поведінка, яка закономірно призводить до незворотних змін психіки, функціонування внутрішніх органів і систем та до деградації особистості. За статистичними даними, в останні роки в Україні зріс рівень вживання психоактивних речовин серед молоді. Водночас, як зазначають А.А. Гребенюк, В.І. Єгоров, О.В. Корнієнко та інші дослідники, відбувається поступове зменшення вживання молоддю “важких наркотиків” (перш за все героїну та інших опіатів) і одночасне зростання моди на тютюнопаління, вживання слабоалкогольних напоїв та психоделіків синтетичного і рослинного походження. Отже, саме життя диктує необхідність поглиблено вивчити деякі аспекти адиктивної поведінки молоді[29 ,c.163]. На сьогодні намітилася стійка тенденція інтересу дослідників до психологічних ланок формування алкогольної залежності й адиктивної поведінки, що доповнює клініко-біологічний підхід. Водночас, не до кінця вирішеними залишилися такі питання:

1) класична для вітчизняної медичної психології модель формування алкогольної адикції припускає функціонування механізму "зсуву мотиву до цілі" (Б.С. Братусь), що призводить до формування ілюзорно-компенсаторної діяльності. За межами розгляду в цій моделі залишилися особистісні предиспозиції до формування адиктивної поведінки, характер внутрішніх конфліктів і дитячих травм, а також особливості їх подолання;

2) формування потягу до алкоголю розглядається як динамічна боротьба різноспрямованих мотиваційних тенденцій, а недостатньо розглянутими залишаються вікова динаміка та гендерна специфіка чинника стримування формування залежності (В.Ю. Зав'ялов);

3) незважаючи на те, що в літературі вказується на наявність особистісної ланки в патогенезі алкогольної адикції, не виявлено специфічної структури алкогольної особистості (Е. Себшин), а дані про преморбідні характерологічні риси є досить суперечливі. В.Д. Менделевич в концепції залежної особистості пояснює формування будь-якої форми залежності, але вона не є специфічною щодо суто алкогольної адикції. Особистісна детермінація зводиться або до “слабкого ґрунту” (як такий виступають психопатії й акцентуації характеру) (А.Є. Лічко, B.C. Бітенський), або до преморбідної структури особистості. Є.В. Кришталь, Л.К. Шайдукова, С.І. Мельчихин відзначають, що в алкоголіків спостерігаються зміни статеворольової сфери особистості. Разом з тим залишається незрозумілим, чи ці зміни носять вторинний постморбідний характер, чи, навпаки, сприяють формуванню алкогольної залежності. Статеворольовий генезис залежності вимагає проведення особливих профілактичних і корекційних заходів;

4) у літературі вказується на те, що алкоголь допомагає подолати стрес. Разом з тим, поза полем розгляду залишається питання про те, чи є специфічним зв'язок алкоголю з типом травми за змістом і хронологією (інфантильна або актуальна) [56,c.329-330].

Виявлення психологічних механізмів розвитку адикції дозволить розробити найбільш ефективні програми профілактики і психотерапії ААП для підлітків та юнацтва.

Говорячи про психологічну готовність підлітків до запобігання формування алкогольної адиктивної поведінки слід розглянути суб'єктивний зміст вживання алкоголю та диспозиційну поведінку стосовно алкоголю, а також їхню змістовну трансформацію при переході від 14-15 років до 17-18 років у групах хлопців.

Говорячи про модель формування алкогольної залежності в юнаків, слід зазначити що суб'єктивні смисли алкоголю в них більш різноманітні, ніж у дівчат. Алкоголь для юнаків є гендерно-специфічним методом подолання стресу, що формується при сприятливих умовах дуже швидко – до 16-17 років. Для юнаків алкоголь наповнюється сенсом “легкого спілкування” (полегшує спілкування). Спочатку алкоголь для хлопчиків виступає як елемент статеворольової соціалізації (задоволення гомосоціофільної потреби) у рамках нормативних культурних традицій. Лише при переході в старший вік у юнаків можуть виявлятися елементи смислоутворення алкоголю і його вживання в рамках ілюзорно-компенсаторної діяльності-переживання [48,c.12]. Особливо вагомими у вивченні сутності та механізмів виникнення алкогольної залежності є емпіричні чинники.

В процесі дослідження виявлені інваріантні типи готовності до формування адикції в підлітків, специфічні для статі й віку (у рамках підліткового та раннього юнацького періодів розвитку). Ці типи розрізняються за ступенем злоякісності сформованої адиктивної поведінки, що визначається наявністю гальмуючих розвиток адикції ознак. Операціонально тип готовності, який містить стримуючі формування адикції ознаки, являє собою біполярний фактор, один полюс якого схиляє до розвитку адикції, а другий - гальмує цей розвиток. У віці 14-15 років таких біполярних видів готовності до формування алкогольної адикції більше, ніж у віці 16-18 років. Тому профілактичні заходи варто проводити в більш ранньому підлітковому віці. Знання типів готовності, які зовсім не обов'язково реалізуються в реальній поведінці і залишаються як можливі небезпеки