Говорячи про психологічні особливості юнаків з алкогольною адиктивною поведінкою слід розглянути різні чинники формування такої поведінки в підлітків. Ранні спогади відображають ранні психотравми і зв'язаний з ними стиль життя. Найбільш важливими травмами дитинства в підлітків з адиктивною поведінкою є:

1) травма відкидання і, у зв'язку з цим, почуття самотності;

2) травма, яка пов'язана з тим, що батьки не забезпечують наявність відчуття безпеки у своєї дитини;

3) травма позбавлення самостійності (перевага процесів “злиття” над процесами сепарації) і, у зв'язку з цим, невпевненість у собі та пасивність. Дитячо-батьківські відносини таких підлітків у дошкільному дитинстві характеризуються: 1) роз'єднаністю; 2) пасивністю;3) ворожістю;4) залежністю; 5) відкиданням; 6) поганим ставленням до дитини

Інфантильні травми в ранніх спогадах спостерігаються в 62% обстежених підлітків з адиктивною поведінкою [61,c.15].

Для оцінки суб'єктивної „Я”-концепції підлітків з адиктивною поведінкою була застосована біполярна шкала контрастних якостей (контрольна шкала прикметників), за якою юнаки повинні були оцінити себе в 5-бальній шкалі лайкертівського типу. Виявилося, що „Я”-концепція цих підлітків не збігається з більш глибинними і неусвідомлюваними характеристиками особистості, що свідчить про їхню недостатню рефлексивність.

Зясувалось, що у підлітків з вираженою схильністю до проявів адиктивної поведінки значуще частіше, ніж тих, в кого ця схильність не виражена, спостерігається алекситимічний симптомокомплекс .Водночас, ці підлітки внутрішньо різнорідні за показником алекситимії: ті з них, хто має травми в ранніх спогадах, характеризуються вірогідно більш високими показниками алекситимії. Тому алекситимічний симптомокомплекс не є тотальною характеристикою алкогольних адиктів, а вживання алкоголю може являти собою захист як від інфантильних, так і від актуальних травм. Алекситимія може створювати певний “алекситимічний тупик” для психотерапії підлітків з адиктивною поведінкою, який пов'язаний з інтелектуальним розвитком, недиференційованістю емоційної сфери і високим порогом актуалізації емоційності[38, c.46-47].

Одним із суттєвих чинників, які стимулюють формування адикції, є тип акцентуації характеру юнака. Разом з тим виявляється, що рання травматизація є чинником, який модулює вплив типологічних особистісних особливостей на виникнення адиктивної поведінки. При відсутності інфантильних травм предиспонуючими до розвитку адиктивної поведінки виявляються гіпертимна, епілептоїдна і нестійка акцентуації для юнаків. При наявності інфантильних травм сприяючими до формування адиктивної поведінки є такі типи акцентуації, як, сенситивна, психастенічна [38, c.46-47]. Таким чином, не тільки тип акцентуації характеру, а й наявність інфантильних травм є чинниками формування адиктивної поведінки. Ці чинники при взаємодії, утворюють психологічне  етіопатогенетичне поле формування адиктивної поведінки. У психастенічному, сенситивному і лабільному типах акцентуації не закладена схильність до адиктивної поведінки. Однак у них “закладена” травма - надчутливість, уразливість, емоційна залежність тощо. Отже, зауважимо, що концепція травми дозволяє розглядати адиктивну поведінку, як вторинне утворення, що є похідним від первинної - міжособистісної адикції. Така трансформація контексту розгляду алкогольної адикції дозволить виявити власне психологічні ланки її формування і розробити психологічні моделі її психотерапії[11,c.27].

Значущим внеском в галузі алкогольної адикції стали результати попереднього (пілотажного) дослідження профілей особистості (кодування за Хатауеєм) підлітків з адиктивною поведінкою:

І. Психопатологічні:

1) неврозоподібний (27368’1459-, 7821364’90);

2) психо- і соціопатичний (41237’86-90, 9’4-/7510, 4’-/75210, 4683’792-10);

3) “статеворольовий” (29’-5);

II. Типологічні:

1) гіпертимні особистості (’9-02);

2) аутичні особистості (’87-);

3) демонстративні особистості (’318-0 при вираженому підйомі на оціночній шкалі К);

4) імпульсивні (некеровані) особистості (’489-20).

У результаті проведеного дослідження було виявлено такі статеворольові типи з адиктивною поведінкою:

1) гіперфемінінні на біогенному рівні і гіпермаскулінні на поведінковому рівні й рівні „Я”-концепції - дискордантна статеворольова структура - 12% спостережень;

2) гіпермаскулінні на всіх рівнях - конкордантна статеворольова структура - 6% спостережень.

При дискордантній статеворольовій структурі в підлітка наявним виражене бажання виглядати сильніше, впевненіше, мужніше, реалізуючи поведінковий образ “мачо” [13,c.10]. При цьому підліток внутрішньо є недостатньо упевненим у собі, має психоемоційну напругу. При конкордантній статеворольовій структурі особистість підлітка внутрішньо більш узгоджена. У цьому випадку спостерігається виражена реакція емансипації, що є пов'язаною з викривленням в образі мужності. Отже, у 18% спостережень підлітки та юнаки з адиктивною поведінкою мають деякі особливості рівневої організації статеворольової сфери особистості” [13,c.10] .

Вибір кольорів підлітками з адиктивною поведінкою у тесті кольорових пірамід [14,c.35] свідчить про наявність у них двох механізмів розвитку алкогольної адикції:

1) зниження емоційного самоконтролю; 

2) посилення емоційного самоконтролю. 

Ці два механізми зумовлюють різні мотиви вживання алкоголю: перший механізм є сполученим з мотивами конформності, гедонізму, безвідповідальності тощо; другий механізм - з мотивом релаксації, вивільнення, скидання напруги. Ці механізми кореспондують відповідно з концепціями “нагороди” (ейфоризуючий ефект) і “активації”. У підлітків чоловічої статі виявлений і третій механізм зловживання алкоголем - 3) механізм дезактуалізації особистісних проблем [10,c.30]. 

У підлітків з адиктивною поведінкою переважає колірний синдром гальмування, що є пов'язаним з редукцією збудження. Підлітки не знаходяться на оптимумі активації, їм потрібний додатковий “допінг”, що дозволяє підвищити рівень активації. Таким “допінгом” виступає алкоголь. Разом з тим, варто звернути увагу на те, що у групі юнаків існує невідповідність за синдромом збудження щодо “хороших” і “поганих” пірамід: при побудові “поганих” пірамід виявляється високий рівень синдрому збудження. Отже, у системі активації юнаків з адиктивною поведінкою спостерігається дискордантність. Ця дискордантність пов'язана з тим, що стан активації суб'єктивно розцінюється як неприйнятний (небажаний), що й призводить до підвищення показників за синдромом гальмування. Зниження рівня активації викликає необхідність її підвищення штучним шляхом. Саме ж підвищення активації викликає зростання тривоги і напруги, що зумовлює необхідність її зниження. Так створюється “заворожене” коло залежності від психоактивної речовини. Опис механізму дискордантності в системі активації є новим, уточнюючим дані про схильність адиктів до пошуку