Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними юнаками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку юнаків, особливо у сфері індивідуальних якостей, однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли молода людина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Ми ж уважаємо, що рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки може дати більш ефективний результат [3,c.100]. Психолого-педагогічні засоби профілактики й корекції девіантної поведінки дають особливий ефект, якщо застосовуються у формі сполученого сугестивного та когнітивного впливу. Такий уплив може застосовуватися як у вигляді прямого навіювання, так і вправ, ігор з елеме нтами навіювання й когнітивних дій, а також традиційних засобів виховання, адекватних віку юнаків з корекційними вправами, що відповідають індивідуально-типовим особливостям цієї вікової групи. Девіантність проявляється у різних формах соціальної агресії, тривожності, дезадаптації, ворожості. Поведінка, що характеризується відхиленням від прийнятих у суспільстві норм (девіантна поведінка), за ступенем і географією поширення для величезної частини населення України є скоріше соціальною нормою.    

Розроблений нами комплексний підхід з урахуванням фундаментальних психологічних і педагогічних положень дозволив експериментально обґрунтувати можливості сполученого педагогічного і психологічного впливу на особистість юнаків допризовного віку з метою психопрофілактики й корекції девіантних форм поведінки, розвитку в них життєво важливих якостей, оптимізації емоційно-вольової сфери.

1.3.Запобігання алкогольної залежності в юнаків призивного віку

Період призовного віку для юнаків є кризовим, що робить їх вразливим до сприйняття алкогольної адитивної поведінки. В різних психологічних теоріях він використовується по-різному і зв'язується з різними явищами психічного життя людини. У вітчизняній психології уявлення   про вікову   кризу    ввів П. П. Блонський, потім описував і змістовно розкривав Л. С. Виготський. Вікова криза - теоретичне поняття, що позначає перехід у віковому розвитку до нового якісно специфічного етапу. Це особливі, відносно нетривалі - до року - періоди онтогенезу, що характеризуються різкими психологічними змінами [15,c.64]. На думку Л. С. Виготського, вікові кризи зумовлені, насамперед, руйнуванням звичної соціальної ситуації розвитку і виникненням іншій, яка більш відповідає новому рівню психологічного розвитку дитини [15,c.66]. На форму, тривалість і гостроту протікання криз впливають індивідуально-типологічні особливості юнака, соціальні і мікросоціальні умови, а також особливості виховання в сім'ї . Якщо звернути увагу на підліткову кризу, то слід зазначити, що особливості розвитку особистості в цьому віці виявляються в наступних симптомах: виникають труднощі у відношенні з дорослими, негативізм, упертість, байдужість до успіхів, закінчення школи, оскільки головне для юнака відбувається тепер зовні школи; прагнення до компанії однолітків (пошуки друга, пошуки того, хто може тебе зрозуміти).

Більшість психодинамічно орієнтованих спеціалістів вважають, що залежна (адитивна) поведінка переслідує низку цілей: спробу задовольнити потребу в контролі над непереносним афективним станом, пошук ідеалізованого об'єкта, керівництво каральним Супер-Его і збереження контролю як такого. Вирішення цього парадоксу перебуває в конфлікті з несвідомими аспектами психіки та іншими її аспектами, тимчасово пригніченими. Адикція вміщує як втрату контролю над певними функціями Его, тобто втрату автономії Его, так і одночасний захват контролю несвідомими захистами Его та похідними потягів, що призводить до відігрування адиктивної поведінки. З погляду аналітиків, така поведінка виникає в результаті неадекватного розвитку чи передчасного руйнування в ранньому періоді дитинства зв'язку «маля -мати» [26,c.22-23]. У вітчизняній психології юнацький вік визначається в межах від 14-13 років до 20-21, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах, ВНЗ. Саме з 18 років і розпочинається призовний вік юнаків.

За класифікацією Е. Еріксона від 12 до 19 років триває підлітковий та юнацький вік, а від 20 до 25 років рання зрілість. Д. Б. Ельконін вік від 15 до 17 років виділяє у такий період – як старший шкільний вік (рання юність).

В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість [4, c.104]. Але слід зазначити, що криза юнацького віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період від юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання проте, що робити далі – навчатись в школі X–XI кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає відповідальність, бо кожна помилка може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії – найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві [31, c.112].

У юнацькому віці зростає інтерес до дорослих; знання, досвід близьких людей допомагають орієнтуватись у питаннях, що пов'язані з майбутнім життям. Підсилюється потяг до