У старшому дошкільному віці дитина за правильного виховання починає діяти самостійно, однак потребує батьківської ласки. П’яти - шестирічні діти набувають більшої врівноваженості, особливо, якщо вони задоволені своїм становищем у сім’ї і собою [52].

Характер спілкування дитини з батьками значною мірою залежить від того, якого стилю при цьому вони дотримуються. За авторитарного стилю спілкування батьки надають перевагу вказівкам, дисциплінарним стягненням, покаранням, придушенню ініціативи, примусу. Часто вони чекають від своєї дитини досягнень, які перевищують її можливості, що формує у неї комплекс неповноцінності. Дотримання ліберально – потурального стилю нерідко призводить до вседозволеності, спотворює уявлення дитини про те, що можна і чого не можна, за надмірних проявів любові не дає змоги сформуватися у ній самостійності та активності. Найефективнішим є демократичний стиль спілкування, який опирається на потреби дитини у позитивних емоціях, вимогливість, визнання її особистості і досягнень. У такій комунікативній практиці батьків домінують навіювання та переконання [52].

Дітям, які виховуються в умовах вседозволеності, важко навчитися контролювати свою поведінку, підпорядковуватися правилам, які усталені в суспільстві. У результаті зростає конфліктність, суть якої влучно виразив Еріксон формулою “ініціатива проти почуття вини”. Вона виникає тому, що нові сформовані здібності дозволяють дітям щось придумувати, винаходити, ставлячи себе у таке положення, коли вони самі не знають як поступати, які форми поведінки обрати, тобто вони не в змозі контролювати себе [43].

За спостереженнями доктора Говарда Гендрікса, діти наслідують своїх батьків і переймають їхню систему цінностей відповідно до того, як батьки чинять, а не до того, як вони наказують чинити [43].

Навіть відношення майбутньої матері до свого ще ненародженого малюка, у певній мірі, позначається на його подальшому життєвому шляху. А неприховане розчарування з приводу появи дівчинки замість хлопчика, чи навпаки, являється тією травмою, наслідки якої для всестороннього розвитку майбутньої індивідуальності важко передбачити [47].

Хто з читачів не зустрічав батьків, які фанатично чекають появи сина? Буває, що народжується дитина “не тієї статі”, і батьки ніби змиряються, заспокоюються, однак підсвідомо все ж залишаються налаштованими на того малюка, про якого мріяли. У таких випадках виховання складається так, що дівчинка росте більше схожою характером на хлопчика, любить бігати, скакати, битися, ризикувати, віддає перевагу штанам, а не сукням, являється значно незалежнішою і самовпевненішою, ніж свої ровесниці, товаришами називає тільки хлопчиків, стверджуючи, що з дівчатками їй не цікаво.

У тих сім’ях, де довго очікували появи дочки, а замість неї отримали другого сина, малюка більше ласкають, ніж старшого брата. Підкреслюють, що він ніби схожий на дівчинку, тому що у нього такі довгі вії, великі очі, красиве волосся. Радісно повідомляють знайомим, як жінка у сквері, заглянувши у візочок, вигукнула: “Яка гарненька у вас дівчинка!” Хлопчик, який росте у схожих умовах, фізично слабший у порівнянні із своїми ровесниками, більш лякливий, тривожний, залежний від дорослих. У “дитячому суспільстві” така дитина відчуває труднощі у контактах з ровесниками, не користується авторитетом, отримує образливі клички: “нюня”, ”мамин синочок” і . т. п. [47].

Якщо проаналізувати перевагу батьків у відношенні статі дитини, то відзначиться те, що пов’язані з ними очікування досить різні. Хлопчика хочуть мати, надіючись, що він буде досить успішним у житті, досягне поваги, “прославить” свій рід. Що стосується дівчинки, від неї очікують подяки, можливості спілкування, допомоги по дому, прив’язаності, підтримки, хороших манер, приємної зовнішності. Таким чином, бажання мати сина ототожнюється з тим, ким він стане, а бажання мати дочку – з тим, що вона може дати сім’ї [52].

Найближчим соціальним оточенням дитини є, як правило, сім’я. Тривалий час вона найвідчутніше впливає на формування особистості підростаючої людини [52]. Орієнтація дитини на цінності своєї статі перш за все відбувається у сім’ї. багато чого тут визначають традиції. У сім’ї діти віддають перевагу наслідуванню тих рідних, які є представниками тієї ж статі, що й вони.

У малій повній сім’ї дитина орієнтується на батьків, при чому, як правило, хлопчики – на батька, а дівчатка – на маму. Хлопчик свій вибір батька аргументує тим, що він також чоловік і повинен бути схожим на чоловіків. Дівчинка свій вибір матері аргументує тим, що вона також жінка і повинна бути схожою на жінок.

І. Каган і Б. Массен вважають, якщо дитина бачить здібності та привілеї батьків і почуває себе поруч з ними немічною та неспроможною, вона бажає мати властивості батьків. Хлопчик ототожнює себе з батьком, а дівчинка - з матір’ю, якщо ті компетентні, сильні та піклуються про неї. Важливим тут є емоційний та інтимний зв’язок між батьками та дитиною. Засвоєння соціальної ролі відбувається в процесі спілкування, тому в родині, де є хлопчики та дівчатка, у дітей спостерігаються риси протилежної статі [37].

Як відбивається на статево – рольовому розвитку дітей відсутність одного з батьків? У зв’язку із зростанням розлучень, все більше сімей у яких немає батька, і діти бачать перед собою тільки один приклад – материнський. Психологи вважають, що у таких сім’ях сини страждають особливо сильно, якщо батько пішов рано, коли малюкам не було ще чотирьох років. Тоді хлопчики засвоюють або жіночий тип поведінки, або створюють собі досить далеке від дійсності уявлення про суто чоловічі форми взаємодії, структуруючи їх як дзеркальну протилежність жіночим, які спостерігаються [47]. Можуть розвинутися риси покірності, безпечності. Аналогічні форми проявляються у сім’ях, де батько є, та роль його не головна. Тому самотній мамі